Головна » Матеріал для завантаження » КОРЕКЦІЙНА ПЕДАГОГІКА » КОРЕКЦІЙНА ПЕДАГОГІКА

“Диференційований підхід до навчання ”
10.12.2014, 21:08

Допоміжна школа ставить перед вчителем-дефектологом три основні
завдання - дати учням знання, уміння і навики з загальноосвітніх
предметів і з праці, виховати у них позитивні особові якості - чесність,
правдивість, доброзичливість до оточуючих, кохання і пошана до праці,
скоррегувати дефекти, що є у них, і таким чином підготувати їх до
соціальної адаптації, до життя серед нормальних людей.
Переважаючу більшість всіх розумово відсталих дітей - учнів
допоміжної школи - складають діти-олігофрени. При олігофренії
органічна недостатність мозку носить залишковий, що не посилюється
характер, що дає підстави для оптимістичного прогнозу. Такі діти
складають основний контингент допоміжної школи.
Діти-олігофрени характеризуються стійкими порушеннями всієї
психічної діяльності, що особливо виразно виявляються у сфері
пізнавальних процесів. Причому має місце не лише відставання від норми,
але і глибоке своєрідність особових проявів, і пізнання.
Діти-олігофрени здібні до розвитку, і, хоча розвиток їх здійснюється
сповільнено, атиповий, з багатьма, часом різкими відхиленнями, проте, воно
є поступальним процесом що вносить якісні зміни до психічної діяльності
дітей, в їх особову сферу.
Розумово відсталих учнів одного класу відрізняють різний рівень знаньта психічної активності. Не всі діти можуть одразу включитися в урок.Проте, від активності та свідомості учнів у процесі навчання залежить міцність засвоєння знань. Тому необхідно так індивідуалізувати завдання та
питання до учнів, щоб, з одного боку, врахувати їхні можливості та досвід, а з другого — зробити їх активними учасниками уроку.
Кожна людина індивідуальна, але індивідуальність одних виявляється дуже яскраво, інших – непримітно. Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній сфері психічної діяльності. Тоді вона полягає у здатності бачите те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації,.
Практична реалізація індивідуального підходу починається з вивчення готовності дитини до навчання. Як відомо, відмінності між підготовкою малюків, які приходять до школи, досить великі, зокрема в словниковому запасі, швидкості мислення, темпі письма, вмінні керувати своєю уявою, у працездатності. Отже, будь-яку дитину треба навчати і виховувати індивідуально, тобто в школі необхідний індивідуальний підхід до кожної дитини.
Індивідуальний підхід необхідний розумово відсталим школярам,
незалежно від їх успіхів в навчанні. Не можна штучно затримувати в
розвитку добре успішних учнів, їм потрібно давати додаткові завдання,
інколи, можливо, і понад програмні вимоги, аби підтримувати у них і
розвивати інтерес до учення.

Дитина, в якої нестійка увага, не зможе виконати простих традиційних завдань. В цьому випадку потрібна особлива форма подання матеріалу.
Диференціація (з лат. differentia) – поділ, розчленування чого-небудь на окремі різнорідні, якісно відмінні елементи
Диференціація передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного учня в умовах групування дітей в межах одного класу за певною ознакою:
-рівень засвоєних предметних знань, умінь, навичок;
-нахили і здатність до навчання,
-рівень розвитку загальних розумових здібностей (научуваність);
-готовність до здійснення самостійної пізнавальної діяльності – наявність відповідних інтелектуальних умінь,
-наявність елементів мнемічної культури (увага, пам’ять, швидкість переходу від однієї логічної операції до іншої).
Реалізація диференційованого навчання дає змогу вчителю оперативно врахувати готовність дитини до вивчення нового матеріалу, забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчання, одночасно створити компенсуючі умови для відстаючих у розвитку школярів при дотриманні обов’язкового обсягу програмових вимог. В основу диференціації покладені дидактичні принципи розвивального навчання.
Основоположником теоретичного обґрунтування індивідуального і диференційованого навчання можна вважати великого педагога минулого сторіччя К. Д. Ушинського. Він довів теоретично і практично, що головна умова якісного навчання — це врахування вікових і інших особливостей учнів, їх індивідуальність.
К.Д.Ушинський перший серед учених-практиків довів, що діти за своєю природою «...занадто індивідуальні». Відома його думка про те, що, якщо педагогіка хоче виховати людину за всіма правилами, то вона повинна передусім вивчити її з усіх поглядів. Йому належить ідея інтеграції індивідуального і диференційованого підходу до учнів в умовах колективного навчання класу, що сьогодні є основоположною ідеєю в класно-урочній системі навчання.
Диференційний підхід у навчанні – це індивідуальний підхід до кожного.
У педагогічній науці і практиці розрізняють два види диференціації: рівневу і профільну. Рівнева – диференціація за здібностями та успішністю в навчанні, а профільна – за нахилами та інтересами.
Ці два види диференціації – рівнева і профільна – існують і взаємодопувнюють один одного на всіх ступенях шкільного навчання.
Рівнева диференціація виражається в тому, що, навчаючись в одному класі, за одною програмою і підручником, учні можуть засвоювати матеріал різного рівня складності. За цих умов визначальним повинен бути не середній і не високий рівень вимог до результатів навчання, в якому формулюються мінімально необхідні вимоги до засвоєння знань. Рівнева диференціація навчання є запорукою розвитку дітей з різними здібностями .
Цей вид диференціації навчання передбачає групову діяльність у навчальному процесі. Така діяльність дає змогу індивідуалізувати процес навчання, створити умови для спілкування. Взаємний контакт школярів у процесі виконання завдань сприяє встановленню колективних стосунків, формуванню почуття обов’язку та відповідальності за спільну працю. Під час роботи в групі учні мають можливість відразу з’ясовувати незрозумілі для себе питання, своєчасно виправляти помилки, допущені в процесі розв’язування вправ, вчитися вислуховувати думку свого товариша, відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати рішення.
Організовуючи навчання за рівнями, учитель повинен дуже добре знати:
- індивідуальні можливості кожної дитини;
- визначити критерії об’єднання учнів у групи;
- визначити правила співпраці учнів у групі;
- вчити працювати в групі;
- удосконалювати навички і здібності учнів у груповій та самостійній роботі;
- систематично здійснювати диференціацію на уроках;
- здійснювати постійний контроль за самостійною роботою учнів;
- вміло використовувати засоби заохочення;
Суть рівневої диференціації полягає в реалізації певного змісту освіти на різних рівнях вимог. Кожен учень має засвоїти з навчальних предметів мінімум, необхідний для забезпечення загальноосвітньої підготовки.
За однаковий час не можна всіх школярів навчити якісно на запропонованому рівні. Здійснюючи диференційований підхід до дітей у навчанні і вихованні, треба знати особливості кожного, враховувати їх у роботі.
Рівнева диференціація навчальної діяльності учнів визначається:
1. Здійсненням диференційованого підходу, який передбачає вивчення індивідуальних особливостей учнів і виділення на цій основі типологічних груп.
2. Сприятливими умовами для навчання і розвитку школярів із різним рівнем навчальних можливостей, що створюються за допомогою таких організаційно-управлінських заходів:
- послідовність застосування (на всіх чи окремих етапах навчального процесу);
- добір дидактичного матеріалу: якісний, що визначається характером завдань; кількісний, що визначається додатковим матеріалом як для сильних, так і для слабких дітей;
- диференціація навчальних завдань, які відрізняються за змістом, ступенем складності,
- темп оволодіння програмовим матеріалом, форми організації навчальної діяльності, дози та характер допомоги, що надається учням під час виконання роботи;
- варіювання методом контролю, корекції та оцінювання навчальних досягнень учнів.
В умовах класно-урочної системи навчання рівнева диференціація повстає ефективним засобом формування в учнів самооцінки та самоконтролю.
Другий вид диференціації – профільна диференціація. Зміст профільної диференціації полягає в конкретній спеціалізації навчання в області стійких пізнавальних інтересів, схильностей і здібностей школярів з метою створення умов для їх максимально-індивідуального розвитку .В умовах допоміжної школи здійснюється внутрішкільна профільна диференціація на уроах трудового навчаня , починаючи з 4-го класу, коли учні діляться на групи , згідно можливостей дітей.
Для того щоб реалізувати диференціацію в умовах класно-урочного навчального процесу необхідно:
По-перше, вивчити навчальні можливості учнів і визначити типологічні групи учнів. Традиційна дидактика пропонує враховувати здатність до навчання та навчальну працездатність учня. Складовими здатності до навчання є: певний обсяг знань, умінь і навичок, на які спирається школяр під час вивчення нового матеріалу, тобто навченість; механізм розумової діяльності; ступінь самостійності у вирішенні проблем; уміння та навички пізнавальної діяльності. Відносно рівнів означених параметрів виділяють групи високих, середніх і низьких навчальних можливостей.
По-друге, потрібно обрати форми і методи навчальної роботи, адекватні змісту матеріалу, етапу процесу навчання, дидактичній меті, а також диференціації.
Диференційовані завдання передбачають індивідуальну роботу з усіма категоріями учнів, конкретну допомогу кожному для максимального розвитку його розумових здібностей, дають змогу одночасно працювати з учнями різного рівня готовності до навчальної діяльності .
Диференційоване навчання – це спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність (суб’єктна педагогічна взаємодія), яка, враховуючи вікові, індивідуальні особливості суб’єктів учіння, їхній соціальний досвід і стартовий стан, спрямована на оптимальний фізичний, духовний та психічний розвиток учнів, засвоєння необхідної суми знань, практичних дій .
Диференційовані завдання мають бути постійним засобом навчання, а їх зміст і методика визначаються за результатами вивчення готовності дітей до навчання. Диференціація учнів має відповідати умовам фронтальної, групової, парної та індивідуальної форм організації навчання, які б створювали можливості для активізації їх навчально-пізнавальної діяльності. Суттєвим тут є знання психологічних і розумових відмінностей школярів для утворення типологічних груп, які організовані на основі різного рівня знань дітей.
Найповніше реалізувати диференційований підхід можна на етапі закріплення матеріалу під час виконання самостійних робіт . У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань, складність яких зростає.
Завдяки диференціації дітям цікаво, вони отримують завдання, які їм під силу. Учні комфортно почуваються на уроці, бо кожен працює на рівні з усіма і переживає почуття успіху.
Отже, готуючи диференційовані завдання, вчитель обов’язково зіставляє їх мету й зміст з рівнем знань і розвитку учнів, шукає те спільне в змісті й характері завдань, без чого не можна правильно визначити ступінь їх складності для кожної групи, і на цій основі визначає необхідний і посильний зміст та обсяг роботи. Лише за таких умов створюються сприятливі можливості для успішного навчання кожної дитини.
Спеціальні дослідження і передовий педагогічний досвід
показують, що в диференціюванні навчальних завдань для
молодших школярів доцільні такі способи:
- Зміст однаковий для всього класу, а для сильних учнів -
зменшення часу на роботу, збільшення обсягу завдання або
ускладнення способу виконання.
- Спільне завдання для всього класу, а для слабких дітей —
допоміжний матеріал, що полегшує його виконання (зразок,
таблиця, відповідь, схема тощо).
- Використання на одному етапі уроку завдань різного
змісту і складності для сильних і слабких учнів.
- Самостійний вибір учнями завдання з кількох, запропо-
нованих учителем на етапі закріплення.

Кожній дитині важливо дати не тільки знання, а й способи їх здобуття. Прийоми диференційованих завдань можна звести до таких: диференціації за ступенем складності завдань, диференціація за ступенем самостійності учнів, диференціація за обсягом.
1) Диференціація за ступенем складності – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином: завдання, що розраховані на різний рівень знань; завдання репродуктивного і творчого характеру .
Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів. А й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв’язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього підбирають завдання з нарощуванням ступеня складності. Поступове ускладнення завдань дає учням можливість перейти на вищий рівень пізнавальної діяльності. Завдання пропонуються на картках чи на дошці. Легше завдання позначається синім кольором, складніше – червоним. Діти самі обирають завдання, що вчить їх оцінювати свої можливості .
2) Диференціація за ступенем самостійності – всім учням пропонуються завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів, навідні питання, наочне підкріплення.. Всі учні відразу приступають до самостійної роботи. Але тим дітям, які виявляють труднощі у виконанні завдання, надається дозована допомога.

Найбільш розповсюдженими видами допомоги є:
а) допомога у виді допоміжних завдань, підготовчих вправ;
б) допомога у виді «підказок» (карток-помічниць, карток-консультантів, записів на дощі і інших).
3) Диференціація за обсягом передбачає завдання однакового змісту, але диференціюється або його обсяг, або час на його виконання.
Цілком очевидно, що наітруднейшее питання, які постають перед учителем, це питання про те, як диференціювати дітей, за якими критеріями виділяти їх особливості, яким чином визначати той початковий, стартовий рівень розвитку, від якого треба відштовхуватися в організації процесу навчання, а також які напрями в роботі з певними дітьми будуть найбільш важливі.

Враховуються в роботі такі параметри:
-увага,
• довільність,
• працездатність,
• логічне мислення,
здатність до самоконтролю,
• пізнавальна мотивація,
мовленнєвий розвиток,
розвиток дрібної моторики.

На підставі результатів обстеження учнів 1 класів можна розподілити в 3 групи:

1 група учнів характеризується слабкою підготовленістю до школи, недостатньою сформованістю психічних процесів або необхідних загальнонавчальних умінь. Вони потребують постійної уваги з боку вчителя.

2 група - достатня підготовленість учнів до школи, володіння основним обов'язковим обсягом знань і вмінь. Цим учням потрібна певна допомога з боку вчителя при узагальненні вивченого.

3 група - високий ступінь підготовки до школи, виражена пізнавальна мотивація, здатність до творчості при виконанні завдань.

Для вивчення школярів 2-х і 4-х класів потрібен інший план спостережень:

1. Особливості розумового розвитку:
увагу, пам'ять, розумові процеси; засвоєння навчального матеріалу - самостійність, темп роботи; мова, начитаність, загальний кругозір.

2. Знання учня і його відношення до навчання:
якість знань з предметів; рівень загальнонавчальних умінь; вміння слухати і чути, організувати робоче місце і підтримувати порядок у ньому, включатися відразу в роботу, працювати на заданому темпі, перевіряти правильність виконання завдання (самоперевірка), вміння довести роботу до кінця;
ставлення до своїх успіхів і невдач у навчальній роботі, ставлення до оцінки учителем і товаришами; старанність, інтерес до навчальної роботи.

Склад сформованих груп змінюється протягом навчання.

На всіх етапах уроку, де застосовується диференційована робота учнів, повинні бути реалізовані наступні завдання:
- Засобами внутриклассной диференціації вдосконалювати знання, вміння і навички учнів, сприяти реалізації навчальних програм, підвищення рівня сформованості знань, умінь і навичок кожного учня окремо, і, таким чином, зменшити його абсолютне і відносне відставання (тобто відставання від рівня своїх можливостей );
- Розвивати логічне мислення, креативність при опорі на зону найближчого розвитку.
- Формувати навчально-пізнавальну мотивацію.
- Створити умови для розвитку інтересів і специфічних здібностей кожної дитини.

Відповідно до цих завдань була розроблена технологія внутриклассной диференційованої пізнавальної діяльності учнів.
Так, сильніших учнів слід піднімати для відповіді на складніші питання пошукового характеру, а слабшим ставити питання репродуктивного характеру. Якщо деякі учні неспроможні самостійно відповісти навіть на легке запитання, то їх слід просити повторити попередню відповідь однокласника. Сильніший учень писатиме на дошці довге речення, а слабший — коротке; сильніший—під диктовку, а слабший — списуватиме з картки.
Робота з учнями кожної з трьох груп має свою специфіку. Учням, які входять у 3-ї групи, надана найбільша самостійність. Вони отримують важкі, але цікаві завдання, спрямовані як на засвоєння матеріалу, що вивчається, так і на розширення і творче застосування знань, пропоновані ним роботи іноді перевершують за обсягом завдання для інших учнів
У другій групі робота спрямована на розвиток здібностей, формування навичок аналізу і синтезу. Саме цим дітям можна доручати задавати питання перед вивченням нової теми, зробити висновок на уроці, узагальнити результати роботи. Разом з учнями 3-ї групи їх можна залучати до пояснення нового матеріалу, пропонувати картки, що містять завдання творчого характеру. Однак деякі завдання, обов'язкові для учнів 3-ї групи, пропонуються як добровільних.

Учні 1-ї групи потребують в постійному поточному повторенні і закріпленні отриманих знань. Контроль роботи учнів цієї групи проводиться особливо ретельно, їм пропонуються завдання, що заповнюють прогалини в знаннях і які полегшують засвоєння нового.

Багато можливостей для внутрішньої диференціації представляє колективна робота (урок-змагання). Завдання дається групі (від 2-х до 4-х чоловік), а не окремому учневі. У малій групі учень більш сприятливих, ніж при фронтальній роботі всім класом, умовах. У розмові всередині малої групи може висловити свою думку, активніше брати участь у вирішення навчальних завдань у відповідності зі своїми інтересами і здібностями.

Оскільки найуживанішим типом уроку є комбінований, який відтворює цілісний навчальний процес в усіх його ланцюгах, розглянемо особливості організації і керування навчальним процесом в умовах диференційованого навчання на його прикладі.
І. Етап перевірки домашнього завдання
Домашнє завдання - особливий вид самостійної роботи, тому що ця робота виконується без безпосереднього контролю вчителя. Диференціація домашніх завдань сприяє усуненню перевантаження учнів домашньою роботою. Це означає і скорочення обсягу завдань, і збільшення кількості днів на його підготовку, і індивідуальну роботу з учнями з підвищення темпу їх розумової діяльності.

Диференціюючи домашні завдання, вчитель має за мету:
-заповнити прогалину в знаннях будь-якого учня, (у цьому разі завдання індивідуальне);
-підготувати учнів до вивчення нового навчального матеріалу;
-розширювати і поглиблювати знання, вміння і навички з теми, що вивчається.

II. Етап засвоєння нових знань
На цьому етапі уроку ми вважаємо найприйнятнішим спосіб вирівнювання умов сприйняття нового матеріалу, який полягає в більшій кількості повторювань пояснення нового матеріалу для учнів 2-ї та 1-ї груп. Кількість повторень залежить від ступеня складності матеріалу і відмінностей у навчальних можливостях учнів.
Якщо тема невелика за обсягом і не дуже складна, можна обмежитись простим повторенням пояснення для учнів з низьким темпом навчання і дати матеріал для самоопрацювання учням з високим темпом навчання.
IV. Первинна перевірка розуміння нового матеріалу
Цей етап уроку проводиться фронтально. Диференційований підхід до учнів різних типологічних груп полягає в «адресності» запитань різного типу в умовах фронтальної роботи. Так, учням 1-ї групи призначаються загальні питання, що потребують відповіді «так» і «ні»; спеціальні питання, що починаються зі слів: «де», «коли», «хто», «що» тощо, відповіді на які містяться безпосередньо в тексті підручника і не потребують складних розумових операцій на найвищому рівні. Учням 2-ї групи необхідно адресувати запитання альтернативного характеру, які потребують більш розгорнутої і аргументованої відповіді і стимулюють здійсненні складніших розумових операцій на вищому порівняно з 1-ю групою рівні. Учні 3-ї групи дають відповіді на проблемні запитання, які потребують ще поширеніших і аргументованих відповідей з елементами власних суджень і вимагають таких розумових операцій, як аналіз, синтез, доведення, порівняння, узагальнення, висновки тощо на найвищому рівні.
V. Закріплення, узагальнення та систематизація знань
Основний метод роботи на цьому етапі уроку — метод керованої самостійної роботи.
Етап первинного закріплення знань починається з фронтальної роботи: вчитель дає зразок виконання завдання за темою уроку, викликає до дошки учнів (спочатку 3-ї групи), які під керівництвом вчителя виконують завдання за зразком. Потім учні 3-ї групи самостійно виконують відтворюючі завдання за зразком. Вчитель продовжує фронтально працювати з учнями 1-ї та 2-ї груп, потім учні 2-ї групи починають працювати самостійно, а з учнями 1-ї групи вчитель ще деякий час працює і тільки після цього дає їм завдання для самостійної роботи. Оскільки учні різних типологічних груп розпочинають виконувати самостійну роботу в різний час і для вироблення навичок їм потрібна різна кількість завдань (найменша для 3-ї групи і найбільша для 1-ї групи), то і завершать вони їх виконання у різний час. Результати роботи кожної групи контролюються окремо на тлі самостійно працюючих двох інших груп (див. технологічну карту).
Наприклад, учням 1-ї групи для закріплення знань, формування навичок та умінь потрібно не тільки більше допомоги вчителя, а й більша кількість завдань репродуктивного характеру (відтворююча самостійна робота за зразком), що значно продовжує для них етап первинного закріплення знань, тобто роботу в «зоні найближчого розвитку». Учні цієї групи можуть виконувати незначну кількість завдань для другого типу самостійної роботи (реконструктивно-варіативної) за умови досить значної допомоги вчителя. Що стосується етапу «Узагальнення та систематизація», який передбачає продуктивну роботу учнів щодо впровадження нових знань у систему наявних, то, оскільки рівень навченості цих учнів дуже низький, тобто рівень наявних знань майже дорівнює нулю, «вводити» нові знання немає в що, тому залучати учнів цієї типологічної групи до участі в навчальній роботі, характерній для цього етапу уроку, — марна витрата часу, він не існує для них.
VI. Підведення підсумків уроку. Домашнє завдання.
Індивідуальний підхід має велике значення при оцінці успішності,
оскільки розумово відсталі школярі через неоднорідність дефекту мають
різні учбові можливості. Оцінка їх успішності не може грунтуватися на
загальних оцінних нормах, вона повинна враховувати міру просування учня,
стимулювати процес його учення і виконувати виховну функцію.
Домашнє завдання обов'язково диференціюється відповідно до індивідуально-типологічних особливостей учнів. Вчитель повинен забезпе-чити розуміння мети домашнього завдання, змісту та способів його виконання, тобто повинен створити умови для його успішного виконання всіма учнями відповідно до їхньої зони найближчого розвитку.
Висновок

Диференційований підхід до школярів - це найважливіший принцип виховання і навчання
Диференційований підхід у навчальному процесі означає дієву увагу до кожного учня, його творчої індивідуальності в умовах класно-урочної системи навчання з обов'язковим навчальним програмам, передбачає розумне поєднання фронтальних, групових та індивідуальних занять для підвищення якості навчання і розвитку кожного учня.
Диференціація має позитивний вплив на якість знань, навичок та умінь учнів, сприяє активізації їхньої пізнавальної активності, формуванню позитивних мотивів навчання, оптимізує навчальний процес, дає можливість для розвитку творчих здібностей учнів. Тобто реалізація індивідуального підходів в процесі навчання допомагає
оптимізувати процес навчання в різнорідних групах і добитися як можна
вищого розкриття потенціалу кожного учня або окремо взятої групи.


10.12.2014, 21:08 --------------------------

Категория: КОРЕКЦІЙНА ПЕДАГОГІКА | Добавил: yrok | Теги: КОРЕКЦІЙНА ПЕДАГОГІКА, навчання, до, підхід, “Диференційований Просмотров: 10383 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Схожий матеріал:
ТАКОЖ ВАМ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО:



Всего комментариев: 0



avatar
ДОВІДНИК
СЕРТИФІКАТИ
КОНТАКТ
Email: kresak@ukr.net
СТАТИСТИКА САЙТУ

Онлайн: 5
Гостей: 5
Читачів: 0


СЬОГОДНІ НАС ВІДВІДАЛИ

Україна. Кривий Ріг