Головна » Матеріал для завантаження » РОБОТА ПСИХОЛОГА » ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ

Загальне та індивідуальне в психіці людини й типологія особистості
19.07.2013, 20:36 Поняття особистості в психології Поняття «особистість» багатошарове, особистість є об'єктом ви­вчення багатьох наук: філософії, соціології, психології, педагогіки, етики, естетики, педагогіки та ін. Кожна з цих наук вивчає особис­тість у своєму специфічному аспекті.
Особистість у психології найчастіше визначають як людину в су­купності її соціальних, набутих якостей. Це означає, іцо до особистіс- них не належать такі особливості людини, які зумовлені генотипово або фізіологічно й жодним чином не залежать від життя в суспіль­стві. У багатьох визначеннях поняття «особистість» наголошується, що до особистісних не належать психологічні якості людини, що характеризують її пізнавальні процеси або індивідуальний стиль ді­яльності, за винятком тих, які проявляються у ставленні до людей, у суспільстві. До поняття «особистість» зазвичай включають такі властивості, які є певною мірою стійкими та свідчать про індивіду­альність людини, визначаючи її значущі для людей учинки.
Особистість — це людина, узята в системі таких її психологічних характеристик, які соціально зумовлені, проявляються в суспільних за природою зв'язках і відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, що мають істотне значення для неї самої та оточу­ючих.
Для соціально-психологічного аналізу особистості слід чітко роз­межовувати поняття «особистість», «індивід», «індивідуальність», «людина».
Найбільш загальним є поняття «людина» — біосоціальна істота, що володіє чіткою мовою, свідомістю, вищими психічними функці­ями (абстрактно-логічне мислення, логічна пам'ять тощо), здатна створювати знаряддя та користуватися ними в процесі суспільної праці. Ці специфічні людські здатності та властивості (мовлення, свідомість, трудова діяльність та ін.) не передаються людям у по­рядку біологічної спадковості, а формуються в них упродовж життя, у процесі засвоєння ними культури, створеної попередніми поколін­нями. Існують безсумнівні факти, які свідчать про те, що якщо діти з раннього віку розвиваються поза суспільством, то вони залишають­ся на рівні розвитку тварин, у них не формуються мовлення, свідо­мість, мислення, відсутня вертикальна хода. Жоден особистий досвід людини не г^оже привести до того, що в неї самостійно сформується логічне мислення й певні системи понять. Для цього потрібно було б не одне, а тисяча життів. Люди кожного наступного покоління по­чинають своє життя у світі предметів і явищ, створених попередніми поколіннями. Беручи участь у праці й різних формах суспільної ді­яльності, вони розвивають у собі ті специфічні людські здатності, які вже сформувалися в людства.
Необхідні умови засвоєння дитиною суспільно-історичного досвіду
1.  Спілкування дитини з дорослими людьми, під час якого дитина навчається адекватної діяльності, засвоює людську культуру. Якби в результаті катастрофи загинуло доросле населення й залишилися в живих лише маленькі діти, то, хоча людський рід і не припинив би свого існування, історія людства була б перервана. Машини, книги та інша культура продовжували б існувати фізично, але не було б кому пояснити дітям їхнє призначення.
2.  Щоб опанувати ті предмети, які є продуктами історичного роз­витку, необхідно здійснити щодо них не будь-яку, а певну адекватну діяльність, що відтворюватиме в собі суттєві суспільно вироблені спо­соби діяльності людини й людства. Засвоєння суспільно-історичного досвіду виступає як процес від­творення у властивостях дитини історично сформованих властивос­тей і здатностей людського роду.
Отже, розвиток людства неможливий без активної передачі но­вим поколінням людської культури. Без суспільства, без засвоєння суспільно-історичного досвіду людства стати людиною, набути спе­цифічних людських якостей неможливо, навіть якщо людська істота характеризується біологічною повноцінністю.
Диспозиційний напрям аналізу особистості
У психології існують два головні напрями дослідження особистос­ті: в основу першого покладено виділення в особистості тих чи інших рис, в основу другого — визначення типів особистості. Риси особис­тості об'єднуються в групи тісно пов'язаних психологічних ознак.

Один з найбільш впливових прихильників диспозиційного напря­му Гордон Олпорт уважав, що кожна особистість унікальна й що її унікальність можна зрозуміти через визначення конкретних рис осо­бистості, оскільки поводження людини завжди є результатом певної конфігурації особистісних рис. Відповідно до погляду диспозиційного підходу, не існує двох цілком однакових людей. Будь-яка людина по­водиться з певною сталістю й не так, як інші. Люди мають широкий набір схильностей до реагування певним чином у різних ситуаціях (тобто рис особистості). Риса — це схильність поводитися подібним чином у широкому діапазоні ситуацій, наприклад, якщо людина за характером боязка, то вона поводитиметься несміливо й стримано в багатьох різних ситуаціях: у класі, під час уживання їжі в кафе, у крамниці, на вечірці тощо. Риси особистості є генералізованими та стійкими, вони забезпечують подібність відповідей на численні стимули й ситуації, надають поводженню людини певної сталості. Риса особистості — це те, що зумовлює постійні, стійкі, типові для різноманітних ситуацій особливості поводження людини, це важлива складова «особистісної структури». Люди зазвичай активно шукають соціальні ситуації, що сприяють прояву їхніх особливостей. Людина, що має схильність до спілкування, не лише є чудовим співрозмовни­ком у компанії, але й виявляє ініціативу в пошуку контактів, коли виявляється на самоті. Ситуації, в яких людина опиняється найчас­тіше, — це, як правило, ті самі ситуації, в які вона активно прагне потрапити на свідомому або несвідомому рівні.
Отже, риси особистості й типові ситуації, в які потрапляє осо­бистість, — функціонально взаємозалежні.
Типологічний підхід до вивчення особистості
За типологічного підходу виходять із положення, що тип особис­тості є цілісним утворенням, який не можна звести до комбінації окремих особистісних факторів (рис). Його зміст розкривається в опи­сі типового або усередненого представника групи осіб, яких відносять до певного типу. Наприклад, такий тии особистості, як «авторитарна особистість», — це конгломерат принаймні чотирьох факторів осо­бистості, що не зводиться до одного з них — домінантності. Одна з найбільш разючих відмінностей авторитарності від домінантності полягає в тому, що авторитарна особистість пригнічує тих, хто пере­буває на більш низькому щаблі і плазує перед керівництвом, у той час як домінантна особистість є лідером для тих, хто посідає більш низьке положення і бореться за більш високе положення.
Американський психолог К. Хорні залежно від ставлення до спілкування з іншими людьми виокремила три психологічні типи особистості.
 «Нав'язливий тип» — людина має підвищену потребу в спілку­ванні, для неї найважливіше бути коханою, шанованою, щоб хтось про неї піклувався. Така людина підходить до оцінювання іншої лю­дини з питанням: «Чи любитиме вона мене, чи піклуватиметься про мене?»
«Агресивний тип» — характерним є ставлення до інших людей як до засобу досягнення своїх цілей. Такі люди прагнуть домінувати, не терплять заперечень, розглядають іншу людину з такого погляду: «Чи буде вона мені корисною?»
«Відчужений тип» — для таких людей необхідна певна емоційна дистанція з іншими людьми, оскільки вони розглядають спілкуван­ня як неминуче зло, не схильні брати участь у груповій діяльності й уважають, що визнання їм має бути забезпечене вже через їхні достоїнства; зустрічаючись із іншими людьми, вони потай ставлять собі питання: «Чи залишить він мене в спокої?»
Залежно від співвідношення поводження і внутрішніх мотивів людини виокремлюють три типи особистості:
 гармонійна особистість — відсутні конфлікти між поводженням і внутрішніми мотивами: бажання, моральні принципи, почуття обов'язку і реальне поводження людини гармонійно Поєднуються одне з одним, мають соціальну спрямованість і адекватність; . конфліктна, суперечлива особистість — властивий розлад між поводженням і мотивами, тобто дії суперечать бажанням; . імпульсивна особистість — чинить виключно за своїм бажанням, або, якщо в людини немає яскраво виражених бажань, відповідно до впливів ззовні, — «людина-флюгер», що діє відповідно до най­ближчої ситуації, хоча й може маскувати свою неспроможність діловитістю і демократичною колегіальністю.
Типологія професійних позицій педагога (за М. Таленом)
1.    «Сократ» — це вчитель із репутацією любителя суперечок й дискусій, навмисно їх провокує на заняттях. Йому властиві інди­відуалізм, несистематичність у навчальному процесі через постійну конфронтацію; учні посилюють захист власних позицій, учаться їх відстоювати.
 2.   «Генерал» — уникає будь-якої двозначності, підкреслено ви­могливий, суворо домагається слухняності, оскільки вважає, що зав­жди й у всьому правий, а учень, як армійський новобранець, повинен беззаперечно підкорятися наказам, що віддаються.
3.   «Керівник групової дискусії» — головним у навчально-вихов­ному процесі вважає досягнення згоди й установлення співробітни­цтва між учнями, відводячи собі роль посередника, для якого пошук демократичної згоди важливіший за результат дискусії.
4.   «Менеджер» — стиль, що одержав поширення в радикально орієнтованих школах, пов'язаний з атмосферою ефективної діяль­ності класу, заохоченням ініціативи й самостійності. Учитель прагне до обговорення з кожним учнем змісту питання, що розв'язується, якісногочконтролю й оцінювання кінцевого результату.
5.   «Майстер» — учитель виступає як взірець для наслідування, що має безумовно копіюватися і насамперед не стільки в навчально­му процесі, скільки у ставленні до життя взагалі.
6.   «Тренер» — атмосфера спілкування в класі просякнута духом корпоративності. Учні в цьому випадку подібні до гравців однієї ко­манди, де кожен окремо не важливий як індивідуальність, але всі разом багато чого можуть. Учитель виконує роль натхненника гру­пових зусиль, для якого головне — кінцевий результату, блискучий успіх, перемога.
7.  «Гід» — втілений образ ходячої енциклопедії. Лаконічний, точ­ний, стриманий. Відповіді на всі питання йому відомі заздалегідь, як і власне питання. Технічно бездоганний і саме тому найчастіше нудний.
Педагог, користуючись наведеною класифікацією, може визна­чити свій тип поводження та відкоригувати його.

19.07.2013, 20:36

Категория: ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ | Добавил: yrok | Теги: типологія, та, Загальне, індивідуальне, людини, особистості, психіці Просмотров: 1909 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Схожий матеріал:
ТАКОЖ ВАМ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО:

Поділитися посиланням на цю сторінку в:

Всего комментариев: 0



avatar