Головна » Матеріал для завантаження » НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКТ » ДОСВІД РОБОТИ

РОЛЬ ФОНЕМАТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ПРАВИЛЬНОЇ ЗВУКОВИМОВИ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
(41.9Kb) ] 11.02.2018, 18:52 РОЛЬ ФОНЕМАТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК
ПРАВИЛЬНОЇ ЗВУКОВИМОВИ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Запропоновані методичні матеріали «Роль фонематичних процесів в умовах формування навичок правильної звуковимови у молодших школярів» є результатом роботи над проблемою «Розвиток пізнавальних інтересів у молодших школярів при вивченні української мови». У даному посібнику запропоновані фонематичні вправи у вигляді скоромовок та чистомовок які спрямовані на розвиток фонематичного слуху та правильної вимови звуків українського алфавіту.
Рекомендовано для використання в роботі вчителям початкових класів, класів інтенсивної педагогічної корекції загальноосвітніх навчальних закладів, вихователям груп продовженого дня, батькам, студентам педагогічних навчальних закладів.

ЗМІСТ

Стор.

Вступ…………………………………………………………………….............3
І Формування правильної вимови звуків…… ……………………………...4
ІІ Умови формування в дітей навичок правильної звуковимови…………..8
ІІІ Роль фонематичних процесів у профілактиці порушень читання та
письма………………………………………………………………………10
IV Методи і прийоми роботи над усуненням в учнів недоліків вимови й
мовлення
4.1. Недоліки у звуковимові………………………………………………12
4.2. Правила роботи над скоромовками і чистомовками………………..16
4.3.Чистомовки як засіб постановки правильного дихання…………… 22
V Виховання звукової культури мовлення………………………………...23
Висновки………………………………………................................................25
Використана література………………………………………………………28

Вступ
Мова - найбільший скарб, який є у кожного народу. Таким скарбом для нас, українців, є наша рідна українська мова. Берегти, плекати мову треба змалку, бо добре відомо: чим багатший словниковий запас людини, чим кращий її мовленнєвий розвиток, тим легше висловлювати власні думки і розуміти інших людей. Однак мовленнєвий розвиток - це не тільки багатий лексикон, а й правильна звуковимова, граматична правильність мовлення. Адже, маючи неабиякий мовленнєвий запас, людина мусить навчитися правильно вимовляти голосні і приголосні звуки рідної мови, будувати словосполучення і речення відповідно до норм, за законами мови.
Тому так важливо, щоб уже з перших днів життя батьки оточували дитину любов’ю і піклуванням, звертались до неї літературною мовою і вчили її говорити правильно, прищеплювали любов до рідного слова, власним мовленням засвідчуючи його велич і красу. А коли дитина переступає поріг школи, то навчати її літературної мови повинні вчителі початкових класів. І проводити цю роботу - роботу над розвитком та удосконаленням учнівського мовлення - потрібно на кожному уроці.
Як говорив К.Д. Ушинський, «мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова, - народу нема більше!» [63, 123].
Як зазначено у Державному стандарті початкової освіти, «мета і завдання цього навчального предмета (української мови) у початковій школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів - умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці» [28, 31].

Розділ І. Формування правильної вимови звуків
Орфоепія – наука про правильну вимову – мала б посідати чільне місце в шкільній освіті. Навчання правильної вимови необхідне такою ж мірою, як і навчання орфографії і пунктуації, тобто писемної мови. Зауважу, що – говорить людина більше, ніж пише. Уміння говорити правильно, «красиво» – це не тільки естетичний фактор у вербальному спілкуванні. Відхилення від орфоепічних норм перешкоджає чіткому взаєморозумінню, переключає увагу слухачів зі змісту на фонетичні особливості , тоді як звичайно фонетичний бік мовлення перебуває у сфері підсвідомості носіїв мови.
Відхилення від орфоепічних норм, які існують у певному мовному середовищі, відповідно впливають і на формування вимовних навичок. А тому ступінь взаємної відповідності між вимовними та орфоепічними навичками в кожному конкретному випадку залежить від характеру мовного оточення, носія мови.
Формування вимовних навичок у дитини здійснюється в процесі наслідування і проходить кілька етапів. У ранньому віці в результаті послідовного засвоєння комплексів рухів таких органів мовного апарату, як голосові зв’язки, язик, нижня щелепа, губи та піднебіння, у дітей розпочинає формуватися звуковимова. Усі ці компоненти рухів координуються зі слуховими враженнями та уявленнями. Поступово між окремими слуховими уявленнями про звуки мовлення і відповідними артикуляційними рухами встановлюються тісні взаємозв’язки.
При цьому слід пам’ятати, що формуючись у процесі наслідування, вимовні навички дітей раннього віку ґрунтуються на неусвідомленій основі. Вони підпорядковані процесу безпосереднього пізнання речей і явищ навколишнього світу. Своєрідність засвоєння мовних явищ неграмотними дітьми, - відзначає С.Ф. Жуйков, - полягає в тому, що предметом усвідомлення виявляються позначувані мовними одиницями (реченнями, словами) предмети, явища дійсності; формальний же бік мовних одиниць (звуко-буквений склад, структура, інтонація і ін.) усвідомлюється не чітко (не виділяється як особливий предмет усвідомлення)”[33;154].
Позитивні фактори навколишнього мовного середовища, зокрема, такі суспільні форми мовного впливу, як телебачення, радіо, кіно у дошкільному та молодшому шкільному віці відіграють хоча й важливу, але все ж не першорядну роль. Слухаючи передачі по радіо та дивлячись по телебаченню, переглядаючи телефільми, дитина передусім фіксує свою увагу на змісті почутого й побаченого, не затримуючи її на звуковій (формальній) стороні мовлення. Тому тільки відповідна орієнтація з боку дорослих – батьків, учителів – на правильне чи неправильне звучання певного слова чи звука може загострити її мовно-слухову увагу.
Прийшовши до школи, дитина повністю володіє сформованими вимовними навичками, які виявляються у вимовлянні окремих звуків (голосних та приголосних), їхніх сполучень, окремих граматичних форм, у способах наголошування слів. Сформовані у процесі неусвідомленого наслідування, вимовні навички дошкільників не завжди відображають орфоепічні норми української мови. Крім того, як свідчать дані дослідників дитячого мовлення та практика вчителів початкової школи у значної кількості дітей виявляються недоліки вимови навіть у віці 6-8 років.
Тому з початком шкільного навчання виникає необхідність приводити вимовні навички окремих дітей у відповідність з орфоепічними нормами. У зв’язку з цим важливо брати до уваги твердження І.П. Павлова, який писав, що створені раніше зв’язки між окремими аналізаторами не руйнуються, не знищуються, а тільки гальмуючись, поступово пригасають. Замість них налагоджуються нові тимчасові зв’язки. Дане твердження свідчить про тривалість такої перебудови.
Цілком зрозуміло, що подібна боротьба між слуховими враженнями та власними мовноруховими відчуттями відбувається також в учнів, які вперше в житті знайомляться з певною орфоепічною нормою в школі та починають її засвоювати. Через те, що такий процес завжди пов’язаний з необхідністю переучування, тобто перебудовою раніше налагоджених тимчасових зв’язків, можна робити висновок про те, яку важливу роль для учнів відіграє стійке мовне середовище. Саме завдяки йому зміцнюються нові зв’язки. Перед учителем стоїть завдання – створити максимальну кількість мовних ситуацій і, насамперед спеціально дібрати вправи для закріплення цих зв’язків і подолання явищ інтерференції (змішування умінь і навичок сформованих, наприклад, літературною мовою і діалектом). Ці явища, за даними психологічних досліджень, активно виявляються на етапі формування нових навичок.
У системі вивчення мови значення орфоепічних навичок для усного мовлення можна прирівняти до значення орфографічних навичок для писемного мовлення. І ті і інші служать засобом здійснення комунікативних функцій в двох його формах – усній і писемній. Та відсутність системного підходу до роботи над вимовою, справедливо вважає О.О.Леонтьєв, є причиною того, що орфоепічні дії досить рідко виступають метою особливої навчальної діяльності, знання і навички учнів з орфоепії ще не стали предметом актуального усвідомлення і свідомого контролю [55; 165].
Оволодіння правильним усним мовленням – процес, який складається з активних дій дитини: фізичних рухів мовних органів та інтелектуально-емоційних зусиль. Із багатьох дій, які учень виконує на уроці в процесі мовного спілкування з учителем та товаришами по навчанню, виділяються ті, без яких орфоепічні навички сформувати неможливо:
1) активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення, напруження слухових органів );
2) розуміння мовних одиниць: співвідношення комплексів звуків (морфем, слів, речень) із позамовною реальністю;
3)постійне зіставлення власної вимови із зразком орфоепічно правильного мовлення;
4) запам’ятовування (робота пам’яті).
Наведені компоненти процесу формування в учнів орфоепічних навичок свідчать, що, крім механічних дій, які ґрунтуються на наслідуванні, для цього процесу обов’язковими є і розумові операції.
Метою орфоепічної роботи на уроках української мови в початкових класах є свідоме засвоєння учнями основних орфоепічних норм та практичне володіння ними в мовній практиці. Орфоепічні норми об’єднують правила вимови звуків, (голосних та приголосних), окремих звукосполучень та граматичних форм. У програмному матеріалі початкового курсу рідної мови закладено багато можливостей для засвоєння учнями орфоепічних норм. Найбільше таких можливостей виявляється у вивченні фонетики, орфографії та морфології, зокрема у розділах програми „Звуки і букви”, „Будова слова”.
Відхилення від орфоепічно правильної вимови, що трапляються в мовленні молодших школярів, найчастіше пояснюються такими причинами:
1) діалектним оточенням;
2) впливом спорідненої мови ([д ó ч к а ], [й á б л о к о ]);
3) орфографічним (побуквенним) читанням слів ([д з в’ і н ó к ], [с е л ó ], [д и′ в и т’ с’ а ], замість [дз в’ і н ó к ], [с и л ó ], [д ú в и ц’: а ]);
4) анатомо-фізіологічними вадами мовного апарату.
Отже, користуючись відповідними методичними прийомами, добираючи для цього систему різноманітних тренувальних вправ, вчитель має працювати не тільки над ознайомленням учнів з основними правилами літературної вимови, а й над подоланням окремих вимовних вад, які вже склалися в мовленні дітей у дошкільному віці.

Розділ ІІ. Умови формування в дітей навичок правильної звуковимови
Усі вікові неправильності вимови зникають у дітей до 4 - 5 років. Але цей процес відбувається не сам по собі, а під впливом мовлення дорослих. Цей вплив доброчинний, коли дитина чує нормальне мовлення, одержує від дорослих вказівки, як слід говорити, і в результаті починає відчувати інтерес до правильного, чистого мовлення. Таким чином, дуже важливо, щоб навколишнє дитини мовленнєве середовище було цілком повноцінним, тобто й батьки, і вихователі говорили правильно, виразно.
Часто у родині, підладжуючись до мови маляти, белькочуть, сюсюкають із ним. Подібна манера спілкування не тільки не стимулює дитину до оволодіння правильної звуковимови, але й надовго закріплює його вади.
Часто дітей спонукують заучувати занадто важкі для них вимовних можливостей вірша. У результаті перевантаження фізіологічних механізмів мовлення вікові неправильності вимови закріплюються й навіть примножуються.
Батьки й вихователі повинні керувати процесом формування в дітей правильної звуковимови. На заняттях, під час прогулянок, режимних процесів необхідно дуже уважно стежити за мовленням дітей і домагатися, щоб вона була ясною, чіткою й виразною, велике місце повинні займати ігри й заняття, спрямовані на вироблення в дітей чіткої дикції й правильної звуковимови.
Розвитку точної артикуляції допомагає виховання у дітей звички дивитися під час мовлення на співрозмовника й у такий спосіб стежити за рухами губ, язика.
Вкрай необхідно необхідно розвивати у дітей слухову увагу й фонематичне сприйняття. Точне слухове сприйняття звуку стимулює правильну вимову, а правильна артикуляція у свою чергу сприяє кращому фонематичному сприйняттю.
Ознайомлення дітей зі звуками мови доцільно здійснювати в ігровій формі, зв′язуючи кожен звук з якимсь конкретним образом (з- пісенька комара, с - пісенька водички, ж - дзижчання жука, бджоли, р – робота мотора літака, автомобіля, ш - шипіння сердитого гусака й т.п.).

Розділ ІІІ. Роль фонематичних процесів у профілактиці порушень
читання та письма
Розвинений фонематичний слух - основна умова успішного засвоєння дитиною рідної мови. За не сформованості фонематичних процесів дитина сприймає, (запам'ятовує, повторює, пише) не те, що їй сказали, а те, що вона почула щось – точно, а щось – дуже приблизно. „Шапка” перетворюється в „сапку”. Дитина немов іноземець. Словник малюка не поповнюється тими словами, де зустрічаються важко розрізнюванні звуки, і дитина починає відставати від вікової норми. З цієї ж причини не формується й граматична будова мови.
Недостатність фонематичних процесів особливо яскраво виявляється в школі, при навчанні читання й письма, які надалі відповідають за оптимальний перебіг будь-якого навчання взагалі.
Не сформованість фонематичних процесів призводить до помилок:
• пропуски голосних букв: кмнта – кімната;
• пропуски приголосних: похмуа – похмура, кімата - кімната;
• пропуски складів і частин слова: подли – помідори
• заміна голосних: люгкий – легкий, корто – карта;
• заміна приголосних : тиректор – директор, римон – лимон;
• перестановки букв і складів: воголовий – вологий;
• недописування букв і складів: помідора – помідорам,
• нарощування слів зайвими буквами: дикитанити – диктант; гирунт – грунт;
• перекручування слова: чайщик – хащі, храмка – хмарка;
• злите написання слів і їхній довільний розподіл: по жовтіли – пожовтіли
• невміння визначити межі речення в тексті, злите написання речень: Сніг покрив усю землю. Білим килимом, змерзла річка птахам холодно.
Дуже часто у дітей відзначається недостатній рівень розвитку слухового сприйняття. Це може бути обумовлено різними причинами: віковими особливостями формування слухового сприйняття; фізіологічними порушеннями органів слуху та їхніх функцій. Робота з розвитку слухового сприйняття є однією з важливих у пізнавальному розвитку дитини, є основою формування мови й комунікації, є засобом регуляції поведінки.
З метою уникнення труднощів під час навчання читання та письма потрібно якомога раніше виявляти прогалини в розвитку фонематичних процесів та проводити відповідну профілактичну та корекційну роботу .
Використання чистомовок дуже позитивно і з величезним ефектом впливає на розвиток мовного дихання, фонематичного слуху, відпрацювання правильної вимови, розвитку уваги та пам’яті, поповнює активний словник дітей.

ІV Методи і прийоми роботи над усуненням в учнів недоліків вимови й мовлення
4.1 Недоліки у звуковимові

Проводжаючи дитину в перший клас, батьки сподіваються, що вона буде вчитися охоче й успішно. Якщо ж надії не справджуються, то причини невдач вони починають шукати насамперед у школі, системі навчання, упередженому або байдужому ставленні вчителя до дитини. Але найчастіше причиною шкільних проблем дитини є її недостатній мовленнєвий розвиток. Це може виявитися в дефектах звуковимови, мізерності словникового запасу, невмінні граматично правильно узгоджувати слова в реченні та ін. Подібні прояви у дошкільний період зазвичай не насторожують батьків, бо дитина, на їхню думку, достатньо вільно користується мовою.
Однак у школі до української мови ставлять високі вимоги, і дитина з недостатнім мовленнєвим розвитком потрапляє у складне становище. Виникають труднощі в процесі оволодіння навичками читання і письма, з’являються стійкі специфічні помилки (пропуски чи заміна букв і складів, недописування або не дочитування слів, переставляння частин слова та ін.)
Коли з самих перших днів навчання не допомогти дитині подолати ці труднощі, то з часом вони накладаються, накопичуються, перетворюються у складні проблеми у навчанні і, щоб їх розв’язати, необхідно затрачати багато часу і зусиль логопедів, батьків та вчителів.
Останнім часом при обстеженні учнів в школах щорічно виявляється дуже багато дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення та не різковираженим загальним недорозвитком мовлення,
тому правильно спрямована робота вчителя початкових класів дозволяє на самих перших стадіях навчання дітей виправити ці недоліки.
Тому, щоб уникнути і не допустити серйозних недоробок у процесі розвитку читання, письма та мовлення учнів, учителю початкових класів треба оволодіти найновішими методами такої роботи, знати методи і прийоми роботи над усуненням в учнів недоліків вимови й мовлення.
Провідні фахівці рекомендують на уроках під час вивчення букв проводити дітям логопедичні хвилинки. Застосування учителями початкових класів логопедичних заходів у своїй роботі дає подвійну користь: не тільки усуває недоліки вимови й мовлення в учнів, але й сприяє удосконаленню методики навчання, правильному формуванню мови і мислення учнів. Крім того, позитивно впливає на настрій дітей з певними мовленнєвими вадами, позбавляє їх невпевненості в собі, розчарування, а також значно піднімає авторитет вчителя перед дітьми та їх батьками.
Робота над усуненням таких недоліків повинна проводитися не стихійно, а планово, поступово і послідовно. Починати її треба з перших днів навчання і здійснювати на всіх уроках.
Наприклад.
На уроці ознайомлення із звуком та буквою “С” провести логопедичну хвилинку.

Тобто: усмішка як у клоуна, язик впирається в нижні зуби, ніби кішка на сонечку прогинається і видуваємо повітря. Дітям запропонувати подути на руку і вони повинні відчути холодне повітря.
На уроці ознайомлення із звуком та буквою “З” – артикуляція аналогічна. Запропонувати дітям поставити руку на горло і вимовити спочатку звук “С”, де голосові зв’язки будуть в стані спокою, а на “З” вони працюють (дрижить горло).
Найчастіше зустрічаються недоліки звуковимови шиплячих звуків (“Ш”, “Ж”)
Для правильної вимови звуків “Ш” і “Ж” необхідно слідкувати за правильним положенням органів артикуляції.
А) губи округлені та злегка висунуті вперед.
Б) зуби зближені.
В) широкий кінчик язика піднятий до переднього краю піднебіння, але не притиснутий.
Г) теплий струмінь повітря.

Недоліки вимови звуків “Л” і “Л’ ” зустрічаються часто.
1. звук “Л” зовсім не вимовляється: “лопата – опата”.
2. звук “Л” вимовляється як англійське “Л” – увелярно.
3. звук “Л” вимовляється м’яко, як “ЛЬ” – “лавка – лявка”.
4. звук “Л” вимовляється гнусаво, як “НГ”.
5. заміни звука “Л” звуками “Р”, “молоко-мороко”, найчастіше губно-губним “В” а також на “У”, “Й”, “Б”, “Н”, “Г”, “К”.
На уроці з темою звук та буква “Л” бажано зосередити увагу дитини на основних елементах артикуляції:

Вади вимови звука “Р” і “Р’ ” дуже поширені. Характер вад різноманітний: пропуски, спотворена вимова (гаркаве і ін.) та заміна звуків.

Для учнів, які не вимовляють “Р” вчитель може показати такі артикуляційні вправи: “цокання” або “барабанщик” – язиком доторкатися до альвеол і вимовляти звук “д-д-д”.
Ось тут і є ефективними і особливо дієвими методами виправлення вимови на уроках вивчення скоромовок та чистомовок, які допомагають формувати мовний апарат дитини, привчають до складних поєднань звуків. Читання та вивчення чистомовки з відпрацьованими складовими структурами допомагає не тільки правильно вимовляти звук, а й вчить свідомого читання. Їх можна використовувати на початку уроку як мовленнєву гімнастику. Щоб мовлення дитини було виразним, дохідливим, треба її навчити володіти артикуляційним апаратом, говорити енергійно, чітко, легко і весело, щоби замість одного звука дитина не намагалася промовити інший.

4.2 Правила роботи над скоромовками і чистомовками
Рекомендуються такі правила роботи над скоромовками і чистомовками:
1. учитель пропонує чистомовку чітко артикулюючи.
2. учні хором повторюють, намагаючись відтворити те, що почули.
3. 2-3 учні самостійно промовляють наведений текст.
Наприклад:
Са-са-са – ось летить оса.
Со-со-со – у Соні колесо.
Су-су-су – яблуко несу.
Косар скосив увесь овес.
Коси коса, поки роса.
Діти доповнюють чистомовку: „Жа-жа-жа, ми побачили ву... (жа)”
Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків ш, ж, ч виконують відповідні вправи. Наприклад:
Вправа 1. Підняти язик до верхньої губи, потім опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.
Вправа 2. Зробити язик якомога вужчим, а потім широко його розпластати.
Вправа 3. Щоб язик був широкий і спокійний, треба притиснути його губами п’ять-шість разів, вимовляючи пя-пя-пя, а потім відкрити рота і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у цей час лічить від одного до десяти.
Вправа 4. Відкрити рота, покласти широкий язик між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи звуки и-і-е, потримати його в цьому положенні. Вихователь лічить від одного до десяти.
В права 5. Відкрити рота, покласти широкий язик на верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і здувати ватку зі стола, ніби вимовляючи звук ф.
Вправа 6. Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе злизати варення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньою губою не допомагати).
Вправа 7. Показати зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки и-е-и-е-и-е-и-е. Потім зімкнути губи і витягнути їх уперед.
Вправа 8. Відкрити рота і торкнутися кінчиком язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як білять щіткою стелю. При цьому стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою.
Ефективним засобом навчання учнів правильної звуковимови є мовна зарядка. Вона спрямована на
є такі кроки:

Ок-ок-ок – тихо падає (сніжок)
Ір-ір-ір – діти вибігли у (двір)
Му-му-му – весело стрінемо (зиму).
Прогулюючись лісом з Їжачком, діти виконуть під музичний супровід фізкультхвилинку-чистомовку
Через поле і лісок-ок-ок-ок-ок,
Йшов маленький їжачок-ок-ок-ок-ок.
Спинку спритно вигинав-ав-ав-ав-ав,
Гострі голки наставляв-ав-ав-ав-ав.
На галявинці грибки-ки-ки-ки-ки

Позбирав він залюбки-ки-ки-ки-ки
Покотився по землі-лі-лі-лі-лі,
Відпочив він на гіллі-лі-лі-лі-лі.
Потім встав та потягнувся-увся-увся-увся-увся,
Та й додому повернувся-увся-увся-увся-увся.

Ра-ра-ра – починається весела гра.
Іс-іс-іс – ми підем у чарівний ліс.
Ки-ки-ки – на березі листки.
Ка-ка-ка – ми зустрінемо Лісовичка.
Чистомовки та скоромовки використовую не лише на уроках навчання грамоти та читання, але й на уроках рідної мови під час вивчення частин мови, теми «Текст», на уроках математики перед прочитуванням задач та на уроках предмета «Природознавство».
V Виховання звукової культури мовлення
У вихованні звукової культури мовлення використовують різноманітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів навчання провідне місце посідають артикуляція звуків, імітація правильної звуковимови, зразок мовлення вчителя, відображене та сумісне мовлення («Зроби так, як я», «Скажи так, як я», «Повтори за мною», «Давай скажемо разом»), доручення, ігрові прийоми.
Методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри, вправи, рухливі ігри, розповіді зі звуконаслідуванням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядання картинок, настільно-друковані ігри.
Розвитку фонематичного слуху сприятимуть ігри: «Тиша», «Телефон», «Зіпсований телефон», «Тиха і голосна музика», «Що як звучить?», «Відгадай звук», «Упізнай, хто це?», «Тук-тук», «Зозуля», «Про що говорить кімната (вулиця, ліс)?», «Доручення», «Хто краще чує?».
Для розвитку мовленнєвого дихання пропонують ігри: «Сніжинка», «Летять сніжинки», «Листочки», «Вітерець», «У лісі», «Вітряк», «У кого далі полетять пелюстки?», «Дмухай сильніше». Для вироблення інтонаційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації, ритму) ефективними є такі ігри: «Мавпочки», «Хто що почув?», «Тихо — голосно», «Пішли-поїхали», «Вимови так, як я», «Допоможемо Незнайку»
Для розвитку мовленнєвого дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Потрібно також виконати такі вправи: перекочування силою видихуваного повітря ватної кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки); пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню пляшку.
Крім того, можна використати вправи: «Дмухай на метелика», «На гойдалці», «Гарячий чай», «Рубання дров», «Мильні бульбашки».
Отже, вдало дібрані вчителем методи і прийоми забезпечують успіх у вихованн звукової культури мовлення у дітей.
Висновки
Дикція є важливим елементом техніки мовлення. Це чітка правильна вимова кожного мовного звука. В поняття дикції входить виразна і чітка вимова всіх звуків мови, що полегшує слухове сприйняття мовлення. Проте для вчителя початкових класів це базовий інструмент його професійної діяльності. Також хороша дикція – одна з найважливіших сторін культури мовлення. При неправильній дикції навіть добре поставлений голос і вміле використання засобів виразності не забезпечать успіху читцеві. Недоліки вимови властиві багатьом дітям, і виправленням їх повинні займатися як батьки так і вчителі. Виразність і чистота дикції досягаються насамперед завдяки чіткості постановки органів мовлення і їх рухів під час вимови звуків. Тому робота над усуненням недоліків вимови ґрунтується на виправленні неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції.
Виразність читання й мовлення учнів залежить передусім від удосконалення навичок дикції. Це означає необхідність вчити дітей правильно вимовляти усі звуки рідної мови, розрізняти їх і правильно вживати, навчати звукового аналізу слова, розвивати інтонаційну виразність мовлення. Такій роботі має передувати і одночасно проходити процес виправлення в дітей недоліків вимови й мовлення. Вади вимови й мовлення бувають різного характеру і творяться з різних причин: через неправильний мовний вплив, недостатність розвитку фонематичного слуху, відхилення у будові окремих органів мовленнєвого апарату внаслідок захворювання, послаблення здоров'я. Найбільш властиве дітям звукове порушення вимови.
У початковій школі формуванню дикції у молодших школярів приділяється значна увага. Вміло організована робота з текстом включає школяра в творчу працю, яка ґрунтується на прагненні вчителя розвивати емоційну сферу учня, поліпшувати її вдосконалювати культуру його почуття. Таку вимогу диктує сама специфіка художньої літератури, в якій поєднуються раціональне й чуттєве. Складний процес формування гармонійно розвиненого індивіда неможливий без удосконалення його емоційного сприймання.
Щоб не допустити серйозних недоробок у процесі розвитку читання, мовлення учнів, учителю початкових класів треба володіти найновішими методами такої роботи, досконало знати методи і прийоми роботи над усуненням в учнів недоліків вимови й мовлення. Застосування вчителем логопедичних заходів у своїй роботі не тільки усуває недоліки вимови й мовлення в учнів, але й сприяє удосконаленню методики навчання, формуванню мови й мислення учнів. Крім того, позитивно впливає на настрій дітей з певними мовленнєвими вадами, позбавляє їх невпевненості в собі, та значно піднімає авторитет учителя перед дітьми та їх батьками.
Уся робота над правильною звуковимовою спрямовується на формування таких практичних умінь як здатність керувати роботою дихального апарату, використовувати можливості голосу у виразному читанні, чітко і правильно вимовляти звуки й літературно правильно вимовляти слова, словосполучення і речення. Дієвим засобом у такій роботі є використання скоромовок і чистомовок.

Список використаної літератури
1. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998.
№4. – С. 31-36.
2. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч. школа. – 1991. – №2. – С. 28-31.
3. Державний освітній стандарт з української мови (початкова ланка) від 20.04.2011 № 462 //інтернет ресурс// http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/17911/
4. Зайцева З.Г. Техніка мови вчителя та гігієна його голосу. – К.: Освіта, 1971. – 160 с.
5. Кацюк Л.В. Розвиток фонематичних умінь // Поч. школа. – 1993. – №2. – С. 25-29.
6. Лабащук М.С. Психологія мовленнєвої діяльності. – Тернопіль: ТДПІ, 1995. – 110 с.
7. Одинцова Г., Кодлюк Я. Цікавинки на уроках рідної мови: Посібник для вчителя початкових класів. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – 128
8. Передирій О.Т. Подолання у першокласників вимовних вад фонетичного рівня // Початкова школа. – 1995. – №1. – С. 11-14.
9. Скуратівська Г. Формування загальнонавчальних умінь під час вивчення фонетики, графіки, орфоепії, орфографії // Методика мови. – №6. – 2003. – С. 13-16.
(41.9Kb) ] 11.02.2018, 18:52

Категория: ДОСВІД РОБОТИ | Добавил: zina_ida_iva_nna Просмотров: 80 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0
Схожий матеріал:
ТАКОЖ ВАМ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО:

Поділитися посиланням на цю сторінку в:

Всего комментариев: 0



avatar
ДОВІДНИК