Головна » Матеріал для завантаження » ВИХОВНА РОБОТА » ВИХОВУЄМО ПАТРІОТА

Виховний проект на тему :"Моя країна-Україна"
(1.95 Mb) ] 18.03.2016, 17:15

Навчально – виховний комплекс № 7

Виховний проект
на тему
«Моя країна – Україна»

Підготували:
Учні 6-А класу
Класний керівник
Володько М.С.

Дніпродзержинськ
2014

Тема проекту: «Моя країна - Україна»
Тип проекту: творчо – індивідуальний.
Мета проекту - Поглибити знання учнів про Україну, формувати почуття належності до своєї країни, познайомити учнів з основними державотворчими подіями становлення незалежної України, вивчення основних засад демократичного та суспільного ладу України, її досягнень за останні роки; закріплення знань про державну символіку (Герб, Прапор, Гімн, Основний Закон України – Конституцію); про такі поняття та категорії, як народ, нація, етнос, держава, громадянин, громадянські права та обов’язки; формування ціннісного ставлення до держави, суспільства, мови, сім’ї, самого себе; почуття особистої відповідальності за долю своєї держави та українського народу, виховувати любов до рідного краю, дбайливе ставлення до скарбів Батьківщини.
План виконання проекту
1. Обговорення ідей проекту;
2. Склад учасників проекту (учні, вчитель);
3. Висловлювання міркувань щодо виконання проекту та форми представлення результату (фотовиставка, колаж, журнал). Підбір необхідної інформації;
4. Поділ на творчі групи. Поділ обов’язків між учасниками;
5. Збір матеріалів, вибір найкращого;
6. Оформлення проекту;
7. Запрошення гостей і демонстрування перед ними результату проекту.
8. Оцінювання роботи учасників проекту.

План проведення проекту

Виховний захід Форма виконання Термін виконання
1. Прийди,прийди,весно красна! Виховний захід(з використанням ІКТ)
квітень 2013
2. Подорож до козацького хутора «Галушківка» Екскурсія Листопад 2013
3. Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо Конкурс малюнків між учнями Грудень 2013
4. Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя. Дослідження учнями українських звичаїв і традицій
Завдання для учнів: підготувати загальні відомості про давні українські традиції та звичаї . Жовтень 2013
5. З глибин віків і до сьогодні (легенди про заснування міст України) Конкурс оповідачів легенд Січень 2014

6. Історичні місця рідного Дніпродзержинська Підбір матеріалів Січень 2014
7. Народ скаже, як зав’яже Підбір народних приказок та прислів’їв про любов до Батьківщини Лютий 2014
8. Турнір кмітливих «Весела перерва» Розгадування мовних загадок присвячених народним символам українців Лютий 2014
9. Моя країна - Україна Презентація, захист проекту Лютий 2014

1.Проведення родинного свята «Прийди, прийди, весно красна!» з метою орієнтації на цінності української народної культури, залучення учнів до збереження та розповсюдження національних традицій; сприяння формуванню у підростаючого покоління високих моральних якостей, духовності на благо суспільства і держави, розвивання артистичних здібностей учнів, виявлення учнів з музичними та творчими здібностями.

2.Подорож до козацького хутора Галушківка з метою ознайомлення учнів з українськими традиціями та прививання любові до Батьківщини.


3.Конкурс малюнків на тему «Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо!»



4. Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя! (Дослідження учнями українських звичаїв і традицій України) СВЯТО ПЕРШОГО СНОПА – урочисте оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна традиція зажинків. Вийшовши в поле на зажинки, господиня розстеляла скатертину або рушник із хлібом-сіллю та свічкою. На узбіччі вона зупинялася і тричі кланялась ниві, промовляючи: Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати. Жнива починали в так звані "легкі" дні – вівторок, п'ятницю. Бажано було також, щоб це збігалося з новим місяцем. Як правило, починав косити найшанованіший в селі чоловік, у якого робота "кипіла". Щоб не боліла спина, за пояс втикали гілку ясеня або дуба.
Обряди проводили і з першим снопом. Як правило, його ставили в хаті на почесному місці під образами – покуті. Перший сніп обмолочувався окремо. Зерна з нього святили у церкві, а перед сівбою їх змішували із насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Інколи зажинки робили у присутності священика.

ОБЖИНКИ – старовинний народний звичай святкування закінчення жнив. В останній день жнив женці збирались гуртом на чиємусь лану і під обжинкові пісні в'язали останній сніп:
Ой, снопе, снопе,
Снопе великий.
Золотом-зерном
Колос налитий.
Вважалося, що в цьому снопі зібрана вся життєдайна сила поля. В різних місцевостях України він мав свою назву: іменник, дідух тощо. Останній сніп прикрашали калиною, квітами, перев'язували стрічками і урочисто заносили до хати. На Новий рік його ставили на покуті, а виходячи в поле для першого засіву, домішували до насіння вимолочені з нього зерна.
Жінки ворожили на врожай, тричі кидаючи позад себе серпа. Якщо він, падаючи, вдариться гострим кінцем об землю, то в наступному році буде врожай, а як вдариться тупим або держаком – погана прикмета.
СВЯТ-ВЕЧІР (багата кутя, вілія, коляда) – вечір 24 грудня за ст. ст. напередодні Різдва. З ним було пов'язано багато звичаїв і обрядів.
24 грудня нічого не їли до вечора, поки не з'являлася перша зоря на небі (вірили, цю саме в цей час народився Ісус Христос.
На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом – книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання курей – це мало забезпечити їх високу несучість наступного року. Якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння.
До Свят-вечора готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. Сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. Обов'язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, хижих звірів, відьом, чарівників та ін. Існувало й повір'я, що той, хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне.
КОЛЯДУВАННЯ – давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю.
Гуртувалися колядники за територіальним принципом – по окремих вулицях або кутках. Обов'язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи.
ЩЕДРУВАННЯ – давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щєдрувальників (переважно молоді) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду.
На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. На кінець XIX ст. обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до сьогодні.
ЗАСІВАННЯ (посипання) – давньослов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом, наприклад:
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Всяка пашниця,
Зверху колосиста,
Зі споду корениста.
Будьте з святом здорові,
З Новим роком!
Посипальників, що ходили невеличкими групами приймали як самих бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало або шоб свати сідали (так казали там де були незаміжні дівчата).
ХРЕЩЕННЯ (Водохрещі, Водохреща, Ордань, Ардан, Йордан) - народний варіант християнського свята Богоявлення. Відзначалося 6 січня за ст. ст. і знаменувало собою закінчення дванадцятиденного періоду святок.
Вечір напередодні Xрещення (друга кутя, голодний Свят-вечір, голодна кутя) немовби повторював обряд багатої куті, але в дещо скороченому вигляді. Весь день 5 січня дотримувалися суворого посту. Надвечір шли до церкви, де відбувалася святкова служба, що завершувалась освяченням води. Принісши в глечику або пляшці свячену воду додому, господар кропив нею всіх членів сім'ї, хату, подвір'я, криницю, сільськогосподарський реманент, свійських тварин. Аби залякати нечисту силу, було прийнято курити ладан чи пахуче зілля, малювати крейдою або олівцем хрести на хатньому начинні, дверях, господарських будівлях.
Кульмінаційний момент свята – занурення священиком хреста у воду, після чого вона вважалася освяченою. Цей акт у багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць та запуском голубів.
Освяченій воді приписувались чудодійні властивості, її давали зуроченим дітям, людям, що помирали, хворим тваринам, особливо цінували її пасічники. До крижаної купелі вдавалися хворі, а іноді й ряджені щедрувальники, змиваючи в такий спосіб “скверну бісівських масок".
МАСЛЯНА (Масниці, Масляний, сирна неділя) – давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свій календар, масляний тиждень напередодні Великого посту (кінець лютого – початок березня за ст. ст.), проте вона так і не набула релігійного змісту.
Широке розповсюдження мав звичай колодки (колодія), відомий у кількох варіантах. Наприклад, розігрували народження і поховання дерев'яної ляльки (колодки) – відгомін давнього ритуалу знищення опудала Зими. Найчастіше ж колодку у вигляді поліна, качалки, стрічки, хустки, квітки тощо чіпляли парубкам і дівчатам як символічне покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року, а ті відкуповувалися грішми або могоричем. На Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами – купували (запивали) колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свойого обранця, та дарувала йому на Великдень – повертала колодку. Такі ритуали нерідко завершувалися укладанням шлюбу.
БЛАГОВІЩЕННЯ – важлива віха землеробського календаря українців. Існувало повір'я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж "турбувати землю” вважалося великим гріхом.

ВЕЛИКДЕНЬ (Паска) - найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від іудейської Пасхи
За тиждень до Великодня, у вербну (лозову) неділю, з церкви приносили освячену вербу й шмагали нею всіх членів сім'ї й худобу; пізніше цією гілкою перший раз виганяли корову в череду. Від вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: варили яйця і розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов'язкову пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалась принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих сил. Давнє коріння має звичай запалювання великодніх багать, які розкладали на пагорбах чи біля церкви у ніч із суботи на неділю.
Великоднє гуляння, на яке сходилося все село, за традицією відбувалося на подвір'ї коло церкви – цвинтарі. На Західній Україні та Поділлі ці гуляння називались гаївками, гагілками, ягілками (від місцевих назв весняних пісень і хороводів).
КУПАЛА (Івана Купала) – давньо-слов'янське свято літнього сонцестояння. Відзначалося 24 червня за ст. ст. у період підготовки до збору врожаю.Серед українців купала відзначала переважно молодь у купальську (івашвську) ніч. Напередодні парубки розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Запалити ці купальські вогні доручали дідам, які повинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом новий вогонь. Вірили, що, стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих чарів, безплідності.
МАКОВІЯ – спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.) Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти і головки маку, як і на Різдво використовувались для приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Традиційні першосерпневі букети на Поділлі називалися маковійками. Звичайно їх носили до церкви дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде неврожайний.
Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як помічне зілля. Якщо захворювала якась свійська тварина, її годували засушеними квітами, скурювали, поїли відварами із трав. Освячений у церкві мак, особливо дикий (видюк), використовували для охорони житла, худоби, двору від усякої нечистої сили.
СПАСА – свято православної церкви, встановлене на честь Преображення Господнього (19 серпня за ст. ст.). Цей день був немовби апофеозом радості селянина з плодів своєї діяльності. За традицією святили яблука, груші, мед, колачі з муки нового врожаю. Після церковної відправи пригощали одне одного пирогами та фруктами, особливо дітей і старців. Великим гріхом вважалося їсти яблука і груші до Спаса. Цієї заборони особливо суворо дотримувалися батьки, що втратили дітей, та діти, в яких померли батьки.
5. З глибин віків і до сьогодні (конкурс оповідачів легенд про заснування міст України)
Найцікавіші легенди розповіли : Жук Максим та Прядка Анастасія. А ось легенди, які вони підготували.
Козак Ріг (Легенда про заснування м. Кривий Ріг)
Давно це було, коли гриміла по Україні слава про Січ запорозьку... На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю якраз на тому місці, де Інгулець і Саксагань зливаються. Став потихеньку господарювати. І хто не їхав мимо, згортав до старого Розі. А оскільки в боях втратив козак праве око, прозвали його в народі Кривим.Бувало, повертаються чумаки з Криму, куди за сілью їздили, запитають кого-небудь: «А чи не завернуть нам до Кривого Рогу?»
Поважали чумаки Кривого за гостинність, чуйність, відвертість, а ще за цікаві розповіді про походи козацькі,славне життя на Січі Запорізькій, про те як в турецькій неволі був та тікав звідти з товарищами – побратимами своїми. Бувало до пізньої ночі сидять чумаки та інші мандрівники та все слухають, слухають.
Йшли роки, біля хати козака почали з'являтися інші оселі. Пізніше тут виросло село. Вже й козака Рога не стало, а назва так і лишилася - Кривий Ріг.
Легенда про заснування міста Львова
Не дивлячись на офіційну версію істориків про те, що Львів називається так на честь його сина засновника Данила Галицького, місцеві жителі вірять в стару легенду про те, що колись на цих землях жив великий і кровожерний лев, який постійно викрадав у своє лігво і з'їдав самотніх подорожніх, які заблукали в нічну або негоду. Поступово жителі сел, які знаходились в лісах на пагорбах, стали жахливо боятися цього потужного і сильного звіра, який одним ударом лапи міг вбити дорослого чоловіка. Багато хто вважали появу такого звіра поганим знаком того, що удача відвернулася від них. Але, все ж, частина мешканців вірила, що невдовзі знайдеться гідний лицар, який не побоиться битися з чудовиськом і зможе перемогти в нелегкому бою. Сміливець дійсно з'явився, але попросив викувати йому міцні і непробивні лати, які б не зміг розірвати іклами і пазурах лев. Дні і ночі працювали місцеві ковалі, але так і не досягли успіху в своїй роботі. І вже багато хто знову заговорив про прокляття і погану долю, як з'явився в одному селі мандрівник, який сидячи ввечері в корчмі порадив жителям занурити обладунки в кров юних дівчат. Кожна дівчина проколола свій мізинець і капнула в чан по три краплі, і потім у цьому чані занурили рицарські лати і обладунки. Не відомо як саме це подіяло з наукової точки зору, але лев дійсно не зміг поранити лицаря. У тяжкому бою переміг юний лицар, відрубавши леву голову, кинув її до ніг жителів, сказав : “Ви вільні!”.
Коли лев зник назавжди, жителі вже перестали скаржитися на мінливу вдачу, а назавжди засвоїли, що будь-яку невдачу можна перемогти, якщо наполегливо йти до своєї мети.


6. Історичні місця рідного Дніпродзержинська

Дніпродзержинський академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки розташований в історичній частині міста, в одному з найкрасивіших і гармонійних будівель Дніпродзержинська - колишньої Народної аудиторії, побудованої в 1900 році. Будівля є пам'ятником історії та архітектури міського значення. Його появі, як втім, і появі всіх громадських будівель Верхньої колонії Кам'янського (так до 1936 р. називався Дніпродзержинськ), ми зобов'язані Ігнатію Ясюковичу - директорові-розпоряднику Дніпровського металургійного заводу.


Музей історії міста відкритий в 1931 р. (тоді в р. Кам'янське) як Музей революції. З 1959 р. - сучасна назва. Протягом 1976-1985 рр. збудовано нове приміщення і створено експозицію музею. У фондах музею зберігається понад 80 тис. музейних предметів з історії міста Дніпродзержинська з ХVІІ ст. до сучасності, серед яких археологічні знахідки, побутові речі, знаряддя праці, одяг мешканців міста, художні твори. Найбільш цінними серед них є: численні (близько 300 одиниць) колекція листів часів Великої Вітчизняної війни; матеріали, які можна об'єднати під назвою “Подарунки Л.И.Брежневу”. Експозиція розміщена на двох поверхах (2441 кв.м): історія с. Кам'янського з ХVIII ст. до 1917 р.; життя міста в 1917-2000 рр. Щорічно музей відвідує 55-70 тис. чол., для яких експонуються різноманітні виставки з історії краю, колекції музейних предметів, художні твори.

Свято - Миколаївський собор був побудований в 1894 році в селі Кам'янському за проектом Катеринославського архітектора Бородницкого Л. У 1902 році Свято - Миколаївський собор був перебудований, він був розширений і за проектом єпархіального архітектора А. Петровського зведена нова дзвіниця.
В 1929 році Свято - Миколаївський собор був закритий і переобладнано в музей революції, який проіснував до 1941 року.
1 серпня 1960 року Свято - Миколаївський собор Дніпродзержинська Дніпропетровської області було переобладнано в музей.
У квітні 1988 року Свято - Нікольський собор Дніпродзержинська Дніпропетровської області в жалюгідному стані був переданий віруючим.


Костел Св. Миколи - один з небагатьох уцілілих римо-католицьких храмів у східних областях України. Побудований у 1905 р. в неоготичному стилі арх. М. Хорманским на замовлення польської громади робітників Дніпровського заводу. В 1928 р. був закритий більшовиками, настоятель розстріляний. В даний час повернуто католицькій громаді міста, ведуться реставраційні роботи.
На самому почесному місці - у вівтарній частині біля великого розп'яття - встановлені фігури святих: Миколі і Варварі. Справжній шедевр - вирізаний з липи Ісус Христос на хресті. Розп'яття знаходиться в центрі різьбленою дерев'яною вівтарній частині, яка своїми обрисами повторювала контури вежі костелу. Чудовою була і фігура Христа в труні, яка була виконана, як і Розп'яття, в натуральну величину, виготовлена з гіпсу. Труну з тілом Ісуса Христа, закритий скляним ковпаком, був встановлений в малому вівтарі Серця Ісуса. Його охороняли дві фігури римських стражників в шоломах і зі списами. Весь простір біля труни прикрашалася квітами, запалювалися свічки, і виставлялася монстранція.
У 1902 році в костелі Святого Миколая був затіяний великий ремонт. Ремонтні роботи проводили за рахунок Дніпровського заводу, були пофарбовані і розписані стіни. На куполі головного вівтаря був зображений Ісус Христос, а на стінах праворуч і ліворуч від головного вівтаря - Мойсей в червоній мантії із скрижалями з заповідями, а з іншого боку - цар Давид, що грає на лютні. Дерев'яна огорожа була замінена капітальним цегляним парканом з кованими гратами. На даху костелу над головним входом встановили статую Діви Марії, яка запрошувала людей увійти в святиню. Перед костелом був розбитий затишний сквер, у дворі костелу Святого Миколая у Дніпродзержинську висадили кущі та квіти.
Освячення Кам'янського костелу відбулося 25 вересня 1905 року.
7. Народ скаже, як зав’яже.
Підбір народних приказок та прислів’їв про любов до Батьківщини.
Рідний край — земний рай.

Де рідний край, там і під ялиною рай.

Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина.

Дон Доном, а найкраще дома.

Всюди добре, а дома найліпше.

Кожному мила своя сторона.

Нема в світі, як своя країна!

За рідний край — хоч помирай!

Без Батьківщини немає людини.

Без калини немає України.

Бережи Вітчизну, як око, і вона тебе завжди берегтиме.

Будь-кому мила своя країна.

Додому і кінь жвавіше біжить.

За своїм краєм серце болить.

За рідним краєм і в небі сумно.

Кожен край має свій звичай.

На чужій стороні й весна не красна.

Не бувши на чужині, не оціниш по-справжньому рідної землі.

Рідна земля і в жмені мила.

Рідна земля - мов колиска золота.
9.Турнір кмітливих «Весела перерва»
Підбір загадок про символи України
Знак держави головний –
всяк його повинен знати.
Воля, слава, сила в нім. –
То ж попробуй відгадати.
(Герб)
Символ нашої держави –
це тризуб жовто – яскравий.
(Герб)
По ньому ми живем із вами –
це основний закон держави.
(Конституція)
По радіо звучить щоденно
патріотична пісня,
що возвеличує Вкраїну
і прославля навічно.
( Гімн)
Коли звучить він – всі встають,
до серця руку прикладають,
і вголос, й подумки співають,
і Україну прославляють.
( Гімн)
Синьо – жовте полотнище
гордо майорить.
Це – ознака сили й слави
Української держави.
(Прапор)
Синє небо, жовте жито –
цю святиню знають діти.
(Прапор)

Також читайте: УКРАЇНЦІ ЗБУДУВАЛИ ОДИН З НАЙДОВШИХ РОЗВІДНИХ МОСТІВ ЄВРОПИ


(1.95 Mb) ] 18.03.2016, 17:15 --------------------------

Категория: ВИХОВУЄМО ПАТРІОТА | Добавил: mariya1989 Просмотров: 2886 | Загрузок: 420 | Рейтинг: 0.0/0
Схожий матеріал:
ТАКОЖ ВАМ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО:

Поділитися посиланням на цю сторінку в:

Всего комментариев: 0



avatar
ДОВІДНИК
СЕРТИФІКАТИ
КОНТАКТ
Email: kresak@ukr.net
СТАТИСТИКА САЙТУ

Онлайн: 1
Гостей: 1
Читачів: 0


СЬОГОДНІ НАС ВІДВІДАЛИ

Україна. Кривий Ріг