Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

Автор цих рядків - український офіцер, начальник 52-ого гарнізонного Будинку офіцерів, що знаходиться у містечку Озерному на Житомирщині, пишуть Крила України. Від самого початку агресії Росії проти України, з перших днів березня, офіцер, як і всі ми, болісно сприймаючи події на Півдні та Сході України, пише щирі патріотичні рядки...

Мої любі! Не знаю, як вам розпочати листа.

Розбігаються літери, серце калатає в грудях.

Живемо ми спокійно в захищених вами містах,

Але так, як і ви, ще не знаємо, як далі буде.

Ми навряд чи збагнемо хоч краплю із ваших тривог,

Ми б навряд відстояли хоча б одну ніч на блокпості.

Але ми вірно молимось небу, щоб стримував Бог

Тих усіх, хто на нашій землі як непрохані гості.

.

.

.

.

.

.

.

.

Афганістан...
Ти в наших думках, як птиця в польоті.
Ти в наших серцях, затихлих в скорботі.
Пролита там кров. Даремно! Безвинно!
А час так летить - стрілою, невпинно. Афганістан...
Там дивна краса, що була нам, як диво.
Нависле те небо, що зверху давило
Зірками близькими. Пустеля і спека.
І завжди постійна страшна небезпека.