Головна » Матеріал для завантаження » ЗИМОВИЙ ПЕРІОД » ДО ДНЯ ЗАКОХАНИХ

Сценарій до дня святого Валентина для школи
03.01.2015, 18:08

Святково прибрана зала. На сцені – слова "У чарах кохання”. На великому плакаті зображено розкішне дерево, але без листя. В залі на стелі розвішені зорі та сердечка. Лунає музика. На сцену виходять ведучі.

ВЕДУЧИЙ. Ми з вами маємо чудову нагоду помандрувати країною любові, поблукати вулицями великого щастя.
ВЕДУЧИЙ. Адже сьогодні – свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає сили і натхнення, радість і захоплення. І завдячуючи якому продовжується життя на землі.
ВЕДУЧИЙ. Кохання – це не тільки почуття людяності й шляхетності. Воно має в собі дуже велику силу.
ВЕДУЧИЙ. Кохання – це святе почуття, яке заслуговує на свій день, на своє свято. І ось таке свято є, є такий день. Він відзначається з особливою серйозністю майже по всьому світу 14 лютого.
ВЕДУЧИЙ: Важко встановити, коли на землі з'явилося  кохання. Воно існує стільки ж часу, скільки існують люди.
ВЕДУЧА: Так що ж таке кохання? Яке воно, як відрізнити його від усіляких «копій» і «підробок»?
ВЕДУЧИЙ: Кохання - це, мабуть, самий високий плід на дереві людських почуттів.
ВЕДУЧА: Любов - це відчуття почуттів іншої людини, відчуття його відчуттів. Це те саме злиття душ, якому тисячі років дивуються люди.
ВЕДУЧИЙ: Кохання - завжди потрясіння, відкриття вулканічних почуттів, яка криється в нас.
ВЕДУЧА: У кожного з нас кохання таке, який він сам. У глибокого і кохання глибоке, у дрібного - дрібне.
ВЕДУЧИЙ: Втім, дрібне кохання - це не кохання, а більш слабке почуття, закоханість, потяг.
ВЕДУЧА: Любов - це талант почуттів. Це творчість щастя, творчість добра, радості, цікавого життя.
ВЕДУЧИЙ: Тема кохання невичерпна у літературі та мистецтві, бо саме це почуття вічно і нетлінно, завжди нове і неповторно для кожної людини.
ВЕДУЧА: Отже, ще раз про любов.
(Звучить музика М Леграна з к / ф «Шербурзькі парасольки», оркестр П. Моріа.)

  1. На долонях я ніжно тримаю

Серце друга, аби не зронить.
Знаю я, - за любов не карають,
За любов починають любить.

  1. Всьому початок є любов…

А твердять: спершу було слово.
А я кажу вам знов і знов:
Всьому початок є любов.
Всьому початок є любов –
І осяванню, і сумлінню,
Очам жоржини і дитини –
Всьому початок є любов.

 (Далі ВЕДУЧИЙ  продовжує на фоні цієї музики.)
Багато великих композиторів, поетів, письменників присвятили цьому чудовому почуттю свої твори.
 (На сцені гасне світло, в глибині сцени з'являється Тетяна, за столом при світлі свічки пише лист. Звучить спокійна музика)
Письмо Татьяны к Онегину
Я к Вам пишу — чего же боле?
Что я могу еще сказать?
Теперь, я знаю, в Вашей воле
Меня презреньем наказать.
Но Вы, к моей несчастной доле
Хоть каплю жалости храня,
Вы не оставите меня.
Сначала я молчать хотела;
Поверьте: моего стыда
Вы не узнали б никогда,
Когда б надежду я имела
Хоть редко, хоть в неделю раз
В деревне нашей видеть вас,
Чтоб только слышать ваши речи,
Вам слово молвить, и потом
Все думать, думать об одном
И день, и ночь до новой встречи.
Но, говорят, вы нелюдим;
В глуши, в деревне все вам скучно,
А мы... ничем мы не блестим,
Хоть вам и рады простодушно.
Зачем вы посетили нас?
В глуши забытого селенья
Я никогда не знала б вас,
Не знала б горького мученья.
Души неопытной волненья
Смирив со временем (как знать?),
По сердцу я нашла бы друга,
Была бы верная супруга
И добродетельная мать.
(На сцені гасне світло. Звучить голос за сценою.)
Письмо Татьяны предо мною;
Его я свято берегу,
Читаю с тайною тоскою,
И начитаться не могу.
Кто ей внушал и эту нежность,
И слов любезную небрежность?

ВЕДУЧИЙ. Именно в этот день звучат самые страстные и самые искренние призна­ния в любви.

Среди миров, в мерцании светил
Одной Звезды я повторяю имя...
Не потому, что я Её любил,
А потому, что я томлюсь с другими.

И если мне сомненье тяжело,
Я у Неё одной ищу ответа,
Не потому, что от Неё светло,
А потому, что с Ней не надо света. (И.Анненский.)

ВЕДУЧА.
Спини мене, отямся і отям,
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею будуть бігти видноколи.
Вона ж порве нам спокій до струни,
Вона ж слова поспалює вустами.
Спини мене, спини і схамени,
Ще поки можу думати востаннє.
Ще поки можу, але вже не можу,
Настала черга й на мою зорю.
Чи біля тебе душу відморожу,
Чи біля тебе полум'ям згорю.
(Л.Костенко.)

(Під мелодію пісні «Хлопці кучеряві, не ходіть до нас» розгортаються дії п’єси «Ніч перед Різдвом».)
Оксана. Что людям вздумалось расславлять, что я хороша? Разве черные брови и очи мои так хороши, что уже равных им нет и на свете? Что тут хорошего в этом вздернутом кверху носе? И в щеках? И в губах? Будто хороши мои черные косы? Ух! Их можно испугаться вечером, они, как длинные змеи обвились вокруг моей головы! Я вижу теперь, что я совсем не хороша. Нет! Хороша я! Ах, как хороша! Чудо! Какую радость принесу я тому, кого буду женою! Как будет любоваться мною мой муж! Он не вспомнит себя! Он зацелует меня насмерть!
Кузнец. Чудная девка! Сейчас стоит, глядясь в зеркало, и не наглядится, и еще и хвалит себя вслух!
Оксана. Да, парубки, вам ли я чета! Вы поглядите на меня, как я плавно выступаю, уменя сорочка шита красным шелком. А какие ленты на голове! (повернулась и увидела Вакулу. Вскрикнула и сурово остановилась перед ним.) Зачем ты пришел сюда? Разве хочется, чтобы выгнала за дверь лопатою?
Кузнец. Не сердись на меня, мое серденько. Позволь хоть поговорить, хоть поглядеть на тебя.
Оксана. Кто же тебе запрещает, говори и гляди! (Села на лавку.)
Кузнец. Позволь и мне сесть возле тебя!
Оксана. Садись!
Кузнец. Чудная, ненаглядная Оксана, позволь мне поцеловать тебя! (Вакула прижал ее к себе, намереваясь поцеловать, но Оксана отклонила свои щеки и оттолкнула его.)

Оксана. Чего тебе еще хочется?
Кузнец. Не любишь ты меня, а я тебя люблю, так люблю, как ни один человек на свете не любил и не будет никогда любить.
Оксана. Любишь, говоришь? Что ж, выйду за тебя замуж, если ты, кузнец Вакула, принесешь те самые черевички, которые носит царица!
Кузнец. Смейся, смейся Оксана! А я достану тебе черевички, которые носит сама царица, или ты меня больше не увидишь! Прощай! (Выбегает. Оксана пытается догнать его.)
Оксана. Вакула! Ну что я наделала, глупая. Я ведь сама люблю его!
(Грає українська мелодія.)

ВЕДУЧИЙ. Любов – це почуття, про яке писали у всі віки, яке надихало на рицарські подвиги й двобої. Але що воно таке? Яке воно? Коли воно виникає? Це питання, які, напевне, турбують кожного з нас.
Лунає музика. Наталка з коромислом несе воду. Назустріч їй Водний.
Возний. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону.) 'Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.
Наталка (кланяючись). Здорові були, добродію, пане Возний!
Возний. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом'янутим ім'ярек.
Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.
Возний. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу. Я, но же­лаю із медових уст твоїх слишати умилительное названіє, сообразное моєму чувствію. Не в состоянії представіть тобі сили любві моей. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті 'лі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоей! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.
Наталка. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашої в толк собі не візьму.
Возний. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.
Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня?  Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та по всьому я вам не під пару.
Возний. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть теє-то як-його — для любові ничтожні. Мое зведенное частореченною любовію сер­це, по всім божеським і чоловічеським законам, не изираєть ні на пора­ду, ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!»— і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.
Наталка. У нас є пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки. Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що й розказати не можна,
Возний. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна положила ему позов на вічнії роки, і душа моя ежечасно волаєть тебе і послі ниш-порной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з письменна говорите, що я того і не розумію; так я і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитися можна
Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село.
Наталка (співає)
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
Ти — в жупанах і письменний, і рівня з панами.
Як же можеш ти дружитися з простими дівками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти — пан возний, тобі треба не мене, сільськую.
Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартувати надо мною, безпомошною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...
Наталка виходить, Возний за нею:
Возний. Галочко! Послухай..

ВЕДУЧА. Я думаю, любов - це подарунок неба. Любов не може бути щасливою або нещасливою, тому що навіть нерозділене кохання робить людину духовно багатим, вдячним і красивим.
ВЕДУЧИЙ.Я і в думці обняти тебе не посмію,
А не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.
Навіть в снах я боюся торкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала
(В.Симчненко.)
ВЕДУЧА. А чи можлива любов без дружби?
Ні любов без дружби не можлива. Вона. Як і дружба, визначається єдністю інтересів, поглядів, почуттів. Отже. Любов, заснована на спільних інтересах, завжди міцна.
Щоб любові знати ціну,
Треба довго ждати когось
І носити в серці почуття,
Як болючий осколок.
Щоб любові знати ціну,
Треба довго ждати когось…
Не діждавшись ніколи!
ВЕДУЧА. А хто з нас не захоплюється чарівним словом поезії про кохання! Під загадковим мерехтінням зірок не мріє її читати найближчій коханій людині!

Я люблю тебе, друже, за те,
Що в очах твоїх  море синіє,
Що в очах твоїх сонце цвіте,
Мою душу голубить і гріє.
За волосся твоє золоте.
За чоло молоде і відкрите.
Я люблю тебе. Друже, за те,
Що не можу тебе не любити.

Справжня любов ніколи не закінчується швидко. І навіть якщо ми бачимо у коханій людині якийсь недолік. То кохаючи, все прощаємо.
ВЕДУЧИЙ. Листи коханій жінці... Десятки невеликих аркушів. Час торкнув їх жовтизною. Та живий трепет живого почуття примушує відступити час. Ніжні, дитинно-розгубленні, урочисті й клятвені — юні, зовсім юні слова юної душі: «Сонечко моє заповітне, світло моє нескінченне...
Моє життя, коли тебе нема зі мною, безбарвне, сіреньке і нудне. Без тебе — немає мене. Так я люблю і жалію тебе, кохана, що твій біль — мій біль, твої сльози — мої сльози, твоя радість — моя радість. Мені нескінченно дорога кожна твоя клітина, все, з чого ти,— живе в мені...
Моє серце б’ється лише для тебе. Іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей...
Душа моя рідна, навіки любима! Без тебе мої думки, як голі дерева, як торішнє листя під снігом...
Для мене всі пісні інших поетів про любов звучать як пісні про тебе і з ними зливаються мої пісні, які живуть лише тобою...».
ВЕДУЧИЙ. Ці рядки писав не юнак, їх писав уже відомий український поет Володимир Сосюра своїй дружині Марії на тридцять третьому році спільного життя. Володимиру Миколайовичу — 66, Марії Гаврилівні — 54.
«... В мої роки я, як юнак, люблю тебе... Моє серце заледеніло без тебе і смислу нема в житті без тебе. Ти все навколо мене і в мені зігріваєш, як весняний теплий вітер. Дивно і недивно, що пишу тобі, як молодій дівчині. Але в моїх закоханих очах ти завжди будеш молодою».
В останньому листі до дружини 04.03.64 поет писав: «У мене так багато для тебе слів-алмазів, слів-квітів. Мені хочеться засипати ними тебе, зацілувати ними тебе, щоб ти вічно жила в моїх піснях, щоб люди брали приклад з нашої любові, а не з наших помилок. До зустрічі, любове моя!».
Поет робив усе можливе, щоб те похмуре, що його Марія так тяжко і болісно пережила, відлетіло навіки.
Ще полечу я вдаль, Маріє,
У пісні, повній щастя й мрій...
Хай голова моя сивіє,
Але я серцем молодий.
Я у землі позичу сили —
І знов до сонця, знов у вись!
Душі не никнуть горді крила
Блакитно-білі, як колись.
Не буду сумно я зітхати,
Бо стільки ще пісень, надій!..
Вперед, душа моя крилата!
Я молодий, я молодий!
(1962 р.)

(Звучить пісня «Эхо любви» (перший куплет всі слухають, на другий пара танцює вальс, а на третій куплет всі учасники виходять на сцену.)
(Фінальна сцена. Учасники по рядку читають вірші Л. Татьяничевої.)
Чем станет любовь наша?
Песней? Хлебом? Кипящей сталью?
Соколом в поднебесье?
Морем за дальней далью?
Или, сорвавшись с выси,
Камнем в глубь сердца канет?
От нас самих зависит,
Чем любовь наша станет.
Учитель: Какой бы ни была любовь, надо ценить ее как величайший подарок судьбы. Вас в будущем ждут встречи, а некоторых и расставания с любимыми, разлуки с ними навсегда. И очень важно, чтобы в сложных жизненных ситуациях вы всегда оставались хорошими, порядочными людьми.
(Читает стихотворение С. Щипачева.)
Любовью дорожить умейте,
С годами дорожить вдвойне.
Любовь — не вздохи на скамейке
И не прогулки при луне.
Всё будет: слякоть и пороша.
Ведь вместе надо жизнь прожить.
Любовь с хорошей песней схожа,
А песню не легко сложить.

Розважальний блок

Ведучий 2. Про людські душі Платон писав, що Бог розкидав їх половинки по всьому світу і ці половинки шукають одна одну під чарівну мелодію, а тоді коли роз’єднанні половинки зустрічаються навіть мелодія замовкає.
Ведучий 1. Сьогодні ми з вами допоможемо з’єднатися роз’єднаним половинкам, які знає увесь світ.
Ведучий 2. Ми будемо називати одну половинку а ви (звертається до залу) допоможете знайти другу, щоб змогло зазеленіти дерево кохання – дерево життя.
Ведучий 1. Наприклад, я називаю Джульєтта, а ви повинні назвати –Ромео. І якщо ви називаєте правильно, то стихне мелодія пісні, а ці (половинки сердечка з’єднаються)
Показує зелений листок вирізаний у формі серця, розрізаний навпіл: на одній половинці серця написано – Джульєтта, а на другій – Ромео.

  1. Ярославна – князь Ігор.
  2. Джульєтта - Ромео.
  3. Мавка – Лукаш.
  4. Людмила – Руслан.
  5. Офелія – Гамлет.
  6. Дульцінея – Дон Кіхот.
  7. Марічка – Іванко.
  8. Леся Українка – Сергій Мержинський.
  9. Оксана – Тарас.

Звучить радісна мелодія. На сцену запрошуються переможці конкурсу, вони отримують призи.
Конкурс «Пройти по болоту»
За допомогою двох листків паперу дійти до зустрічі один з одним. Перемагає пара, яка зустрінеться раніше.
Конкурс «Арочка».
Зараз я пропоную учасникам одну веселу і теж не зовсім звичайну гру – "Арочка”.
(В ритмі веселої танцювальної музики пари проходять (обов’язково взявшись за руки і пританцювуючи) під натягнутою стрічкою (варіанти – гірлянда із квітів, сердечок або просто мотузка). Головна умова – не доторкнутися до стрічки, яка кожного разу опускається все нижче й нижче долу).

ВЕДУЧИЙ: Сьогодні наші милі дами, я вважаю, почули дуже багато приємних слів, компліментів і зізнань. А тепер надійшла черга зробити приємне і нашій сильній половині. В цьому нам допоможе конкурс "Домашнє завдання”.
Напевне, всі знають такий вислів: "Шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок”. Що ж, перевіримо. Наші дівчата отримали домашнє завдання: самостійно приготувати смачну "валентинку”, цікаво представити її і подарувати своєму обранцю.
(Смачними "валентинками” можуть бути будь-які вироби з тіста: печиво,тістечко, шматок пирога, торту тощо)
А вірші про любов Ви знаєте? Давайте згадаємо знамените пушкінське "Я пам'ятаю дивовижне мгновенье..." Прочитаємо разом, я буду починати, а Ви продовжувати

 

Я пам'ятаю дивовижне (мгновеньеJ)
Переді мною (з'явилася ти)
Як скороминуще (видіння),
Як геній ( чистої краси).
У томленьях сумуй (безнадійної)
У тривогах гучної (суєти),
Звучав мені довго голос (ніжний)
І снилися милі (риси).
Ішли роки. Бур порив (заколотний)
Розсіяв колишні (мрії).
І я забув твій голос (ніжний),
Твої небесні (риси).
У глухомані, у мороці заточенья
Тяглися тихо (дні мої)
Без божества, ( без вдохновенья),
Без сліз, без життя, ( без любові).
Душі настало пробужденье;
І від знову (з'явилася ти)
Як (скороминуще виденье),
Як (геній чистої краси).
І серце б'ється в (упоеньи),
І для нього воскресли (знову)
І божество, (і вдохновенье),
І життя, і (сльози, і любов).

 

Прекрасно. Спасибі

Найвідоміший вірш Пушкіна це, мабуть, «Я помню чудное мгновенье». І усім відомо, що вірш присвячений якійсь А.П. Керн. Що за дивне німецьке прізвище - Керн? А от і не німецьке, а саме що не є лубенське. Анна Петрівна Керн була донькою міського голови Лубен (по-сучасному - мера) Петра Марковича Полторацького (Керн – це прізвище першого чоловіка Анни, який був, до речі, старшим за неї на 35 років). Пушкін бував у Лубнах двічі (у 1820 та 1824 роках). Ну, і як типовий афроросіянин, закохався в українку. (Ну, не зовсім українку, а за місцем проживання. А от усім відома дружина Пушкіна Наталі Гончарові була справжньою українкою – прапорапраонукою гетьмана Петра Дорошенка).
ВЕДУЧА: Сьогодні ви почули прекрасні слова і чудесну музику. Якщо ви слухали з відкритим і чекаючим серцем, то я впевнена, що ви зрозуміли ті істини, які не тільки вчать, а й перевертають все життя. У відомого естрадного співака Віктора Цоя є хороші слова:
"Кохання варте того, щоб чекати,  життя варте, щоб жити”.
І я хочу, щоб ваше життя було великим, прекрасним, радісним.

З святом святого Валентина Вас.


03.01.2015, 18:08 --------------------------

Категория: ДО ДНЯ ЗАКОХАНИХ | Добавил: yrok | Теги: школи, зимові свята, Валентина, до, Святого, дня, для, Сценарій Просмотров: 3909 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Схожий матеріал:
ТАКОЖ ВАМ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО:



Всего комментариев: 0



avatar
ДОВІДНИК
СЕРТИФІКАТИ
КОНТАКТ
Email: kresak@ukr.net
СТАТИСТИКА САЙТУ

Онлайн: 1
Гостей: 1
Читачів: 0


СЬОГОДНІ НАС ВІДВІДАЛИ

Україна. Кривий Ріг