Головна » Матеріал » ДЛЯ МАТУСІ |
Всього матеріалів у розділі: 34 Зараз маєте змогу переглянути: 26-34 |
Сторінки: « 1 2 |
У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний
чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його
приятель хлопчик. Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний
чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:
|
У нашій шкільній теплиці зустрілися осіння й весняна квітки. Ось як це сталося. Перенесли ми в теплицю осінні квіти — хризантеми. Зацвіли вони — білі, фіолетові, рожеві. А біля них зеленів паросток бузку. Наближався Новий рік. Надворі йшов сніг, шумів зимовий вітер, а в теплиці було затишно й тепло. Одного сонячного ранку зацвів бузок. Відкрила Бузкова квітка блакитні оченята, побачила білу Хризантему й питає здивовано: |
Ранньої осені у степу не вщухав пташиний щебет. Пташки зліталися на вижате поле, дзьобали зерно. На узліссі стояла Горобина. На ній доспіли червоні грона. Стоїть вона та й дивується, чого до неї пташки не летять. Летів Дрізд, Горобина й питає: |
У лісі мурашник. Навколо нього кипить життя. Муравлики усе кудись біжать, звідкись повертаються. Та ось муравлики занепокоїлися. Зачиняють дверцята маленькими грудочками землі й листочками. — Муравлики, що сталося? — питає Метелик. — Чого ви дверцята зачиняєте? — Наближається негода, от ми й готуємось. Зачиняємо дверцята, щоб не залило водою наших кімнаток. — А звідки ви знаєте, що негода насувається? — цікавиться Метелик. — Далеко-далеко пливе по небу холодна чорна хмара. Від неї повіває стуленим вітром. От ми й чуємо той холодний дух. |
На луках виросла жовта кульбабка. От вона одцвіла, й замість жовтої квіточки в неї з'явилася біла шапочка. У шапочці багато пушинок. Стеблинка промовляє до пушинок: — Як тільки подме вітер — летіть, вибирайте вологий грунт і сідайте. Пускайте корінчики й ростіть. Пушинки не барилися, сідали на хвилю вітерця й розліталися по луках. Та ось пухнаста Шапочка кульбабки побачила на небі чорну хмару. Злякалася Шапочка. Склала свої пушинки, як парасольку. Побралися пушинки одна за одну. Повіяв вітер, закружляв вихор, але біла шапочка стоїть, не пускає жодної пушинки. — Не летіть зараз, — каже їм Шапочка. — Занесе вас буря у воду чи болото — пропадете. |
Зійшло сонце й освітило дивовижну картину: дерева стоять у ліловому інеї, ніби на них за ніч виросли маленькі, немов пташиний пух, листочки. Я підійшла до верби. Доторкнулася до гілочки — й на мене посипалися легенькі пушинки. Ні, не буду більше доторкатися до тебе, вербо, красуйся в своєму чарівному вбранні. |
На околиці села жив Скупий.
Посадив він на своєму городі виноград. Мало хто вирощував його в цих місцях,
люди дивилися на
![]() |
Дрімучим лісом йшли два подорожні — дід і онук. Була
велика спека, подорожнім хотілося пити. Нарешті, вони підійшли до струмка.
Тихо дзюрчала холодна вода. Подорожні нахилилися, напилися. Дідусь сказав:
|
Лісовою стежкою йдуть батько і маленький син. Тиша.
Сонце світить. Стукає дятел. Дзюрчить струмок в лісовій глушині, Раптом син
побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.
|