Головна » Матеріал » ДЛЯ МАТУСІ » ПОРАДИ ВИХОВАННЯ

Виховна година на тему: «Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду, вшанування їхньої людської гідності та попередження цих злочинів»
- - 13.12.2018, 17:17 Тема: «Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду, вшанування їхньої людської гідності та попередження цих злочинів».
Мета: ознайомити учнів початкових класів із жахливими роками геноциду в Україні та світі; допомогти зрозуміти причини та душевний стан людей, які опинялися у цьому становищі; викликати в учнів співчуття до долі людей, які жили в ті тяжкі часи; виховувати прагнення зберігати в пам'яті історію цих народів.
Очікувані результати: вшанування учнями жертв злочинів геноциду.
Аудиторія: учні 3 класів.
Обладнання: виставка книг про геноцид, репродукції картин з українським пейзажем та епізодичні фотокартки тих подій, виконаним у журливих тонах, на стіні образ Божої Матері, аудіозапис метронома.

Вчитель: В історії України і світу Геноцид - це невигойна рана. В пам'яті українців та інших націй назавжди залишиться найстрашнішими сторінками минулого, яка сприймається не на рівні емоцій. Живі свідки тієї чорної пори відходять від нас у небуття. Але завдяки їхнім розповідям про ті часи, ми сторінка за сторінкою напишемо історію. Закарбуємо в пам'яті слова правди про те, що замовчувалось роками. Ви повинні знати про цей жах. Згадаймо шевченківське «Серце болить, а розказувать треба: Нехай бачать сини і онуки». Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні «Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду, вшанування їхньої людської гідності та попередження цих злочинів» на 9 грудня.
Тож, Господи, як що се чуєш слово,
Згадаймо мертвих і живих,
Хай не забудем ми ні коли
Кісток жертовних, вікових.
Учень 1: Як глухо повсюди! Як мертво, як тихо!
З лопатою ходить обідране лихо.
В двори заглядає, до кожної хати.
Голосить над вмерлими дітками мати.
Учень 2: Це остання хлібина, остання..
Очі горем налиті вщерть.
Батько і діти не їли зрання
Це остання хлібина, остання…
Після неї голодна смерть.
Плаче й крає, мов соломинку.
Вчитель: У цій Конвенції(Стаття ІІ) під геноцидом розуміються наступні дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:
а) вбивство членів такої групи;
b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розлади членам такий групи;
c) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;
d) заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
е) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.(см сп.літ. 1)
Вчитель: Будемо з вами жити надією і робити в своєму житті все для того, щоб страшні сторінки історії і справді ніколи не повторились. А український народ, щоб жив, багатів, процвітав і славився по всьому світу своїм розумом, своєю красою, щедрістю, добротою, силою.
Деякі факти про геноцид за останні 100 років:
1932-1933рр. - Йосип Сталін і Радянський Союз створюють штучний голод в Україні після того, як народ протестує проти нав’язаної системи управління земельними ресурсами, відомої як "колективізація", яка вилучає з приватної власності сільськогосподарські земелі і примушує людей до роботи виключно в радянських колективах. За деякими оцінками 25,000-33,000 чоловік вмирають кожен день. В цілому від 6 мільйонів до 10 мільйонів випадків смерті.
( розгляд ілюстрацій)
Скрізь, як говорив Т. Шевченко, „село неначе погоріло, неначе люди подуріли". Від голоду помирали і дорослі, і малі діти, промовляючи своє останнє слово в житті - „хліб". Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя. І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи, до кінця своїх днів, не кине і крихти хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи.
Вчитель: Послухайте розповіді про ці трагічні сторінки історії українського народу.
Читання твору „ Хліба" (бабусина розповідь)
Зимові сутінки швидко огортають моє село. Темно. Холодно. І голодно.
— Мамо, шматочок хліба дайте!
— Спи, моя дитино, спи. Завтра тато принесе.
З горем пополам засинаємо. Але сон той такий неспокійний, ніч така довга. Сниться чудова біла паляниця. Чую її запах. Хочу взяти шматочок хліба, простягаю руки... Але це тільки сон.
Зранку з Аркадієм збираємося до школи. З'їли по декілька ложок юшки,
Яку зварили мама, вкинувши в окріп декілька промерзлих гнилих картоплин.
Трохи вгамували голод. Біжимо до школи, але настирливі думки про шматочок запашного хліба не залишають нас.
— Мамо, тату, хлібця, тільки кусочок хлібця.
— Ой, діти, мої діти, ще трішки почекайте. Прийде весна-красна, буде нам трохи легше.
Але сил чекати ту весну-рятівницю все менше й менше. Сьогодні вже зовсім знесилів Володя. Опух, не може встати, ледь-ледь говорить.
— Мамо, мамочко, я дуже хочу молочка. Як би мені добре стало
відразу, якби ви дали мені трішечки молока.
Мама схоплюється з місця, де й сили беруться. Хапає склянку й біжить до сусідів. Прибігає до однієї хати.
— Тітонько Марфо, дайте молочка крапельку, Володя просить, дуже йому погано, врятуйте, дайте хоч трішечки!
— Немає, Маруся, немає...
Біжить наша мама на другий кінець села.
— Дайте молока...
— Дайте молока...
Везуть на візочку свого померлого батька.
— Царство небесне!
А вдома ще малеча пухне з голоду. Коли, нарешті, сказали, що дошкільнят можна віддати до колгоспних ясел і їх там будуть підгодовувати. Віддали Василька і Клавку.
Через декілька днів біжу до школи, а дорога проходить мимо тих ясел,
чую:
— Олю, Олю, ось візьми, це я тобі приберіг.
Василько виймає з-за пазухи малесенький клаптик паперу. Розгортаю його, а там — справжній скарб: затірочка — борошняна кулька завбільшки з вишню.
— Їж, Олю.
Зі слізьми змішану, ковтаю ту затірочку. Похиливши голову. Тепер уже не біжу, а ледве шкандибаю далі, до своєї школи, щоб вчити там вірші про батька Сталіна, щоб славити його з ранку й до вечора, дякувати йому за щасливе наше дитинство, а ще, всупереч всьому — чекати весни, чекати нового врожаю і ще чогось чекати, чекати.
І ось вона — весна! Сонце потроху зігріває землю, а заодно й душі людські.
З'являється вже й молоденька лобода. Швиденько назбираємо її, насічемо та й смажимо січеники. Смачно. Веселіше починають бігати наші ніжки. Якось тримаємося.
За весною і літечко не забарилося. Ось уже й урожай пшениці час збирати. Зібрали, намолотили, змололи борошна. Мама пече хліб. Поклала паляницю на стіл і аж тепер заходиться в розпачливому запізнілому зойку:
— Дітоньки, мої дітоньки... Ви ж так просили хлібчика. Простіть мене, мої дорогі!
І такий запашний, такий жаданий хліб, политий гарячими слізьми, обпікає нам. живим, серця і душі.

- Який настрій переважає в цьому оповіданні?
- Що найбільше схвилювало ваше дитяче серденько?
- Скажіть, чому бабуся до дрібнички пам'ятає дні свого життя 1933 року?
- Як ви гадаєте, від чого застерігає ця розповідь?
- Як ви міркуєте, чи залежить щось від кожного з нас, щоб таке горе ніколи не повторилось?
Грудень 1937р. - січень 1938р. - Японська імператорська армія марширує в Китаї і вбиває, за історичними оцінками близько 300000 китайських солдатів і цивільних осіб. Десятки тисяч людей піддаються зґвалтуванню перед смертю.
Армією Японської імперії проти військ Китаю застосовувалася хімічна зброя, що при масовому його застосуванні і практично повною відсутністю хімзахисту і хімрозвідки китайських військ призводило до великих втрат в їх рядах.

Також, в результаті дій Загону 731 було замучено і вбито більше 700 осіб, ще більшу кількість померло від результатів застосування біологічної зброї в майбутньому.
1938-1945рр. - нацистська Німеччина, під. проводом Адольфа Гітлера, починає вважати єврейське населення расово неповноцінними і загрозою для своєї раси. Вбиває, за оцінками, шість мільйонів євреїв в Німеччині, Польщі, Радянському Союзі і в інших областях по всій Європі під час Другої світової війни. У ході війни загинуло за різними оцінками від 5 до 6 млн євреїв. Велика частина загиблих була вбита нацистами і їх посібниками в країнах «осі» та на окупованих територіях в Європі. Близько 1,5 млн євреїв брали участь у антинацистської опорі — в арміях країн антигітлерівської коаліції, а також у підпіллі і партизанському русі. Активну участь у боротьбі з нацизмом і спробах порятунку європейських євреїв брали єврейські національні організації різних країн. Існувало також явище єврейського колабораціонізму, пов'язане в основному зі створеними нацистами тимчасовими органами єврейського «самоврядування» на території окупованих країн.
1975-1979рр. - злочини лідера червоних кхмерів Пол Пота, щоб перетворити Камбоджу в комуністичне селянське хазяйство. Геноцид суспільства веде до загибелі до двох мільйонів чоловік від голоду, примусової праці та страт. Створений у 1968. Чисельність — близько 30 000 осіб. Широка соціальна база у цього руху з'явилась після вторгнення в 1970 американців (для удару в тил військам Хо Ши Міна), які знищили не менше 100 000 мирних мешканців. Рух значною мірою поповнювався дітьми у віці 12-15 років, які втратили батьків і ненавиділи мешканців міст як «посібників американців». У 1975 партизани захопили столицю країни — місто Пномпень. Встановили диктаторський режим. Камбоджа (перейменована у «Демократичну Кампучію») була майже повністю ізольована від зовнішнього світу, контакти підтримувались тільки з Китайською Народною Республікою та Соціалістичною Федеративною Республікою Югославія. Навіть імена та портрети керівників країни (Пол Пот, Ієнг Сарі, Кхіеу Сампхан) тримались в таємниці від населення. У результаті безграмотної економічної політики країна опинилась у занепаді. Для поповнення бюджету була розв'язана війна проти В'єтнаму. Проте в'єтнамські війська відносно легко відбили агресію і перейшли у наступ, причому на їх сторону переходили великі угрупування «Червоних кхмерів». Один із колишніх високопосадових полпотовців, Генг Самрін, очолив пров'єтнамський уряд.
1988рр. - іракський режим Саддама Хусейна призводить до нападів на цивільних осіб, що залишилися в "заборонених" областях. Атаки включають застосування іприту і нервово-паралітичний речовин і призводять до загибелі приблизно 100000 іракських курдів.
1992-1995рр. - Югославія, на чолі з президентом Слободаном Мілошевичем, нападає на Боснію після того, як вона заявляє про свою незалежність. Близько 100 000 чоловік - більшість з яких є мусульманами, або боснійцями, - вбиті в ході конфлікту. Присутні масові страти чоловіків "бойового віку" і масові згвалтування жінок.
1994р. - У Руанді, за оцінками, вбито понад 800000 цивільних осіб, в основному з етнічної групи тутсі. Вони гинуть протягом трьох місяців.
2003р. - у регіоні Дарфур в Судані, за оцінками, 200 000 до 500 000 чоловік гинуть. Озброєний конфлікт в Дарфурі викликав масовий потік біженців. За даними Верховного комісара ООН у справах біженців, тільки в грудні 2003 року в сусідній Чад бігли до 30 тис. чоловік, а до середини лютого 2004 року в сусідню країну бігло від 110 до 135 тис. чоловік. В ході бойових дій арабські села залишалися недоторканими, тоді як села, населені чорношкірими суданцями, спалювалися дотла. У лютому 2004 року уряд після захоплення міста Тіні на кордоні з Чадом оголосило про свою перемогу над повстанцями, однак повстанці стверджують, що вони зберігають контроль над сільськими районами. Обидві сторони в конфлікті звинувачували один одного в серйозних порушеннях прав людини, включаючи масові вбивства, зґвалтування та грабежі мирних жителів. Чаша терезів вже незабаром схилилася на користь краще збройних загонів Джанджавіду. До весни 2004 року декілька тисяч чоловік — в основному чорношкірих — були вбиті, і приблизно мільйону довелося покинути свої будинки, що викликало серйозну гуманітарну кризу. Вона досягла міжнародного масштабу, коли більше ста тисяч біженців, переслідуваних загонами Джанджавіду, ринули в сусідній Чад, що призвело до сутичок між Джанджавідом та чадськими прикордонниками.
Серпень 2014 р. - так званий «ІДІЛ» руйнує і атакуює північне іракське місто Синджарі, регіон релігійної групи меншини єзиди. 500 осіб було вбито, 70 дітей померли від спраги, жінки були продані в рабство між послідовниками угруповання «Ісламська держава». Січень 2016 р. - За даними доповіді Організації Об’єднаних Націй, ISIS, як вважають, тримає більш ніж 3500 людей в якості рабів, більшість з яких складають жінки і діти з громади езидів і інших груп меншин. Одним з перших терактів, за який угруповання взяло відповідальність, був підрив фугасу поблизу міста Баакуба в провінції Діяла (Ірак) 6 травня 2007, внаслідок якого загинув російський фотокореспондент Дмитро Чеботаєв і 6 американських військовослужбовців. Починаючи з 2009, угруповання регулярно заявляє про свою відповідальність за вибухи, напади та інші злочини, зокрема:
-25 жовтня 2009 — підрив двох начинених вибухівкою автомобілів в центрі Багдада (біля будівель адміністрації губернатора і міністерства юстиції): загинули 155 осіб.
-31 жовтня 2010 — Захоплення заручників в кафедральному соборі Багдада, що належить Сирійській католицькій церкві: загинули 58 осіб.
-Сирійський фронт: на початку серпня 2013 бойовики ІДІЛ атакували позиції курдських бойовиків на прикордонних з Туреччиною територіях Сирії. Восени 2013 року бойовики ІДІЛ вели бойові дії в районі сирійських міст Ідліб, Алеппоі Аазаз як проти «Вільної сирійської армії», так і проти курдських ополченців.
-Наприкінці 2013 року ІДІЛ установив контроль над сирійським містом ар-Ракка, який став неофіційною столицею ІДІЛ в Сирії. Місто швидко було впорядковано, засновані шаріатські суди, управління містом ґрунтується безпосередньо на ісламських законах.
Вчитель: Мільйони померлих, висланих і розчавлених владою дивляться з минулого в сьогодення сказали б: «Будьте пильними! Пам’ятайте про наші гіркі уроки!». Не буває чужого горя і чужої біди. Живемо ми на одній землі, під одним небом і під одним сонцем. Нехай же ніколи не доведеться нам пережити подібне.
Учень 3: Навіть на останнім рубежі.
Промінь віри в нас ще не погас
Боже, Україну збережи,
Господи помилуй нас!
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп’ято й знищено не раз.
Боже, Україну збережи
Господи, помилуй нас.

Список використаної літератури:
1. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Документ 995_155, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 18.03.1954р.
2. Українці про голод 1932-1933. Фольклорні записи Василя Сокола. – Львів, 2003. – 232 с.
3. Моргун Ф.Т. Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу. Факти і наслідки /Ф.Т. Моргун. Вид. четверте, доповнене. – Полтава: Дивосвіт, 2008. – 296 с.
4. Вихристенко В.І. Спецслужби в геноциді України.- Одеса: Маяк, 2002.
- 176 с.

[size=14]

-- --


Категория: ПОРАДИ ВИХОВАННЯ | Добавил: kristina7183wer Просмотров: 115 | Загрузок: | Рейтинг: 0.0/0
Рекомендуємо переглянути:


ТАКОЖ ВАМ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО:


Яких жестів нам слід уникати і чому?


ЯК СЕРГІЙКО НАВЧИВСЯ ЖАЛІТИ


Як зміцнити нігті: 5 простих способів


СОРОМНО ПЕРЕД СОЛОВЕЙКОМ



Поділитися посиланням на цю сторінку в:


Всего комментариев: 0



avatar
ДОВІДНИК