Головна » Матеріал » ДЛЯ МАТУСІ » ТВОРИ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО |
Всього у категорії матеріалів: 27 Зараз маєте змогу переглянути: 1-25 |
Сторінки: 1 2 » |
СОРТУВАТИ ПО: Дате · Названию · Рейтингу · Комментариям · Просмотрам
ОБЕРІТЬ КЛАС:
Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч кудлатий собака. Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра. Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голівку і жалібно нявчить. Петрикові стало шкода кошеняти. Він узяв його на руки і хоробро пішов собаці назустріч. Пес зупинився, злякано глянув на Петрика і сховався у кущах. |
Посеред ночі розтулився пуп'янок троянди. Розправив
ніжні пурпурові пелюстки. Народилася нова Квітка. Вона була ще не дуже красива,
пелюстки ще не зовсім випрямились, а одна була й зім'ята.
|
Лежав на столі кіт. Дівчинка поставила перед ним дві тарілки - одну зі сметаною, другу - з молоком.
Кіт подумав: це дівчинка принесла мені частування. Але що краще: сметана чи молоко? Кіт збирався подумати, що краще, але не міг думати - такий він був ледачий. |
Маленькій Яринці треба рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері питає Яринка у дідуся:
- Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати i йти до школи. - Це подушка в тебе ледача,- відповів дідусь. |
Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого — некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:
|
Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив Матір.
|
Сподобалося жабі, як журавель співає. Сидить вона в болоті, слухає журавлиний спів і думає: "Навчуся і я співати по-журавлиному. Буду не така, як усі жаби. Хай дивується увесь жаб'ячий рід".
|
«Батько і мати дали тобі життя і живуть для твого щастя. Не завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждань. Все, що тобі дають батько й мати, — це їхня праця, піт, утома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері й батька — твоє життя, працьовитість, любов до науки, повага до старших. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною — це велике горе для твоєї матері й батька. По-справжньому любити їх — означає приносити в дім мир і спокій.
|
Хлопчик сидів біля відчиненого вікна й пускав мильні
бульбашки. Вони були легкі, красиві. Сонечко грало на бульбашках всіма
кольорами веселки: жовтим, синім, зеленим, оранжевим, фіолетовим... Легенький
вітерець підхоплював бульбашки, й вони летіли над квітником, над кущами бузку.
їм хотілося піднятися вище за дерева, та ледве торкалися листя — вони лопались.
|
Ще не світало, ще й ранкова зоря не зайнялася, як батько збудив Сергійка й сказав:
— Ходімо в поле. Послухаємо жайворонкову пісню. |
Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
|
Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном.
Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник. |
Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.
|
Майстер працював Різцем по дереву — вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним.
|
Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
|
З неба летіла додолу сніжинка. Вона була ніжна, легка, прозора, мов пушинка. І красива, мов зірка.
На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги, і її затопчуть». Ні, не треба падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати. Хлопчик простягнув долоню. Він захотів приголубити сніжинку. А вона впала на добру, теплу його руку й розтала. Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка. |
Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.
|
Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.
Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала: — Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець. Дівчинка запитала: — Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався. — Невже ти не бачиш? Я кинув камінець. Дівчинка сказала: — Я нічого не бачу, бо я сліпа. |
У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний
чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його
приятель хлопчик. Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний
чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:
|
У нашій шкільній теплиці зустрілися осіння й весняна квітки. Ось як це сталося. Перенесли ми в теплицю осінні квіти — хризантеми. Зацвіли вони — білі, фіолетові, рожеві. А біля них зеленів паросток бузку. Наближався Новий рік. Надворі йшов сніг, шумів зимовий вітер, а в теплиці було затишно й тепло. Одного сонячного ранку зацвів бузок. Відкрила Бузкова квітка блакитні оченята, побачила білу Хризантему й питає здивовано: |
Ранньої осені у степу не вщухав пташиний щебет. Пташки зліталися на вижате поле, дзьобали зерно. На узліссі стояла Горобина. На ній доспіли червоні грона. Стоїть вона та й дивується, чого до неї пташки не летять. Летів Дрізд, Горобина й питає: |
У лісі мурашник. Навколо нього кипить життя. Муравлики усе кудись біжать, звідкись повертаються. Та ось муравлики занепокоїлися. Зачиняють дверцята маленькими грудочками землі й листочками. — Муравлики, що сталося? — питає Метелик. — Чого ви дверцята зачиняєте? — Наближається негода, от ми й готуємось. Зачиняємо дверцята, щоб не залило водою наших кімнаток. — А звідки ви знаєте, що негода насувається? — цікавиться Метелик. — Далеко-далеко пливе по небу холодна чорна хмара. Від неї повіває стуленим вітром. От ми й чуємо той холодний дух. |
На луках виросла жовта кульбабка. От вона одцвіла, й замість жовтої квіточки в неї з'явилася біла шапочка. У шапочці багато пушинок. Стеблинка промовляє до пушинок: — Як тільки подме вітер — летіть, вибирайте вологий грунт і сідайте. Пускайте корінчики й ростіть. Пушинки не барилися, сідали на хвилю вітерця й розліталися по луках. Та ось пухнаста Шапочка кульбабки побачила на небі чорну хмару. Злякалася Шапочка. Склала свої пушинки, як парасольку. Побралися пушинки одна за одну. Повіяв вітер, закружляв вихор, але біла шапочка стоїть, не пускає жодної пушинки. — Не летіть зараз, — каже їм Шапочка. — Занесе вас буря у воду чи болото — пропадете. |
Зійшло сонце й освітило дивовижну картину: дерева стоять у ліловому інеї, ніби на них за ніч виросли маленькі, немов пташиний пух, листочки. Я підійшла до верби. Доторкнулася до гілочки — й на мене посипалися легенькі пушинки. Ні, не буду більше доторкатися до тебе, вербо, красуйся в своєму чарівному вбранні. |
На околиці села жив Скупий.
Посадив він на своєму городі виноград. Мало хто вирощував його в цих місцях,
люди дивилися на
![]() |