Ранньої осені у степу не вщухав пташиний щебет. Пташки зліталися на вижате поле, дзьобали зерно. На узліссі стояла Горобина. На ній доспіли червоні грона. Стоїть вона та й дивується, чого до неї пташки не летять. Летів Дрізд, Горобина й питає:

—  Дрозде, чого ти не хочеш покуштувати ягід моїх?

—  Зачекай, Горобинко, ягоди твої пригодяться у найскрутнішу го­дину. На твоїх гілках — наша пташина комора.

Випав сніг. Білим килимом покрив поля. Позамітав траву. Удень і вночі співає свою журливу пісню холодний вітер.

Ранесенько прокинулась Горобина від пташиного щебету. Бачить— прилетіли до неї дрозди і дятли.