Даний конспект допоможе вчителям підготуватися до уроку основ здоровя у 2 класі з теми "Гуманне ставлення до людей з різними варами"

мета цього заходу: ближче познайомити між собою сім`ї учнів класу; сприяти створенню дружньої класної родини, де б усі здружилися, співпрацювали, щоб зробити шкільне життя дітей змістовнішим, захоплюючим і корисним; спонукати батьків змістовно і всебічно займатися вихованням власних дітей, співпрацювати зі школою;виховувати у дітей почуття любові до батьків, свого роду, бажання примножувати родинні традиції; узагальнити значимість слова «мама»; розвивати творчість, уміння реалізувати себе в піснях, танцях, жартах, конкурсах; Формувати чуйність, доброту, милосердя.

Уявіть ситуацію. Ваш малюк мирно копає в пісочниці. До нього підходить інший малюк і забирає його іграшку. Ваша крихітка розгнівана і намагається силою повернути свою власність.

Чому діти так бурхливо реагують, коли беруть їх іграшки? Відповідь проста: по-перше, їм шкода розлучатися зі своєю іграшкою, а по-друге, вони поки не розуміють, що іграшки беруться на час, і завжди повертаються до своїх господарів. І тільки після 3-х років дитина почне розуміти, що таке власність.

Як правильно реагувати на грубість підлітків?

Дуже часто в підлітковому віці у дітей, у зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага (скоріше, зневажливе ставлення). Часто в період становлення підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найпростіший шлях – грубість, зухвалі фрази, які раніше він не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно відреагувати, щоб не просто накричати і “натиснути” авторитетом, а виправити ситуацію.

.

Одним із природних чинників оздоровлення, що часто використовують для загартування організму дитини є сонце. Однак, аби сонячні ванни позитивно вплинули на здоров’я дітей, а не нашкодили йому, слід дотримуватися певних правил.

Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч кудлатий собака.

     Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло  від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра. Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голівку і жалібно нявчить.

     Петрикові стало шкода кошеняти. Він узяв його на руки і хоробро пішов собаці назустріч.

     Пес зупинився, злякано глянув на Петрика і сховався у кущах.

Посеред ночі розтулився пуп'янок троянди. Розправив ніжні пур­пурові пелюстки. Народилася нова Квітка. Вона була ще не дуже кра­сива, пелюстки ще не зовсім випрямились, а одна була й зім'ята.

Лежав на столі кіт. Дівчинка поставила перед ним дві тарілки - одну зі сметаною, другу - з молоком.
Кіт подумав: це дівчинка принесла мені частування. Але що краще: сметана чи молоко? Кіт збирався подумати, що краще, але не міг думати - такий він був ледачий.

Маленькій Яринці треба рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері питає Яринка у дідуся:
- Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати i йти до школи.
- Це подушка в тебе ледача,- відповів дідусь.

Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого — некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив Матір.

Сподобалося жабі, як журавель співає. Сидить вона в болоті, слухає журавлиний спів і думає: "Навчуся і я співати по-журавлиному. Буду не така, як усі жаби. Хай дивується увесь жаб'ячий рід".

«Батько і мати дали тобі життя і живуть для твого щастя. Не завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждань. Все, що тобі дають батько й мати, — це їхня праця, піт, утома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері й батька — твоє життя, працьовитість, любов до науки, повага до старших. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною — це велике горе для твоєї матері й батька. По-справжньому любити їх — означає приносити в дім мир і спокій.

Хлопчик сидів біля відчиненого вікна й пускав мильні бульбаш­ки. Вони були легкі, красиві. Сонечко грало на бульбашках всіма кольорами веселки: жовтим, синім, зеленим, оранжевим, фіолето­вим... Легенький вітерець підхоплював бульбашки, й вони летіли над квітником, над кущами бузку. їм хотілося піднятися вище за дерева, та ледве торкалися листя — вони лопались.

Ще не світало, ще й ранкова зоря не зайнялася, як батько збудив Сергійка й сказав:
— Ходімо в поле. Послухаємо жайворонкову пісню.

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном.
Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.

Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.

Майстер працював Різцем по дереву — вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним.

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

З неба летіла додолу сніжинка. Вона була ніжна, легка, прозора, мов пушинка. І красива, мов зірка.
На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги, і її затопчуть».
Ні, не треба падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати.
Хлопчик простягнув долоню. Він захотів приголубити сніжинку. А вона впала на добру, теплу його руку й розтала. Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка.

Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.

Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.
Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала:
— Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець. Дівчинка запитала:
— Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.
— Невже ти не бачиш? Я кинув камінець. Дівчинка сказала:
— Я нічого не бачу, бо я сліпа.